Т.В. Карпенко

опубліковано 26 квіт. 2018 р., 01:37 НВК Дев'ять Кам'янець-Подільський

Т.В. Карпенко

Вихователь групи продовженого дня

НВК №9 ім. А. М. Трояна


Формування мовленнєвої компетентності як засобу соціально-психологічної адаптації дітей молодшого шкільного віку в сучасному суспільстві

Стрімкий розвиток соціального життя зумовлює необхідність творчого оновлення освітніх процесів. Це передбачає переосмислення традиційного навчання в школі. Це підтверджує і новий Державний стандарт, в якому метою освітньої галузі «Мови і літератури» визначається розвиток особистості учня, формування його комунікативної компетентності та загальних уявлень про мову як систему і літературу як вид мистецтва.

Формування комунікативної компетентності молодшого школяра – актуальна проблема початкової школи та основна мета курсу української мови.

Сьогодні вчитель початкової школи повинен не тільки давати знання, уміння, навички, а, в першу чергу, створювати передумови для розвитку учня як гармонійної особистості, спроможної успішно навчатись в основній школі. В.О.Сухомлинський писав: «Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, - це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його здійсненні – ключ до тієї педагогічної мудрості, опанування якої робить нашу працю творчою».

Це обумовлено тим, що одним із найважливіших завдань удосконалення якості  української освіти є формування особистості готовності дітей до активного життя, до творчої самореалізації в демократичному суспільстві. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

Комунікативна компетентність належить до групи ключових, тобто має особливу значимість у житті людини, тому її формування слід приділяти пильну увагу. Яке має значення комунікативна компетентність учня в навчальному процесі?

По-перше, вона впливає на рівень навчальних досягнень. Простий приклад: якщо учень соромиться відповідати біля дошки або відчуває при цьому надмірну тривогу, його відповідь (як втілення комунікативної компетентності) буде гірше наявних знань, а його оцінка, відповідно, нижче. Отриманий негативний досвід негативно вплине на подальшу навчальну діяльність.

По-друге, від комунікативної компетентності багато в чому залежить процес адаптації дитини до школи, зокрема його емоційне благополуччя в класному колективі. Як відомо, шкільна адаптація підрозділяється на навчальну і соціально-психологічну. Дитина має звикнути не тільки до нового виду діяльності (навчання), але й до оточуючих людей. Якщо він легко знаходить спільну мову з однокласниками, то відчуває більший психологічний комфорт і задоволеність ситуацією. І навпаки, невміння контактувати з однолітками звужує коло друзів, викликає відчуття неприємності, самотності в класі, може провокувати асоціальні форми поведінки.

По-третє, комунікативна компетентність учнів може розглядатися в освітньому процесі не лише як умова сьогоднішньої ефективності і благополуччя учня, але і як ресурс ефективності та добробуту його майбутнього дорослого життя.

Формування мовленнєвої компетентності ускладнене через:

-                   бідність мовлення учнів та низькою культурою спілкування на фоні багатства і краси української мови;

-                   недостатність використання материнської мови, малих фольклорних жанрів у розвитку навичок говоріння малюка;

-                   обмеженість родинного спілкування з дитиною;

-                   домінування мовлення вчителя на уроках;

-                   заміну живого спілкування з дитиною ЗМІ та інформаційними технологіями.

У школі треба створювати умови для формування і розвитку комунікативної компетентності й творчих здібностей учнів. Тому, дитина має право бути співавтором уроку.

Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:

-                   формування в учнів мотивації вивчення мови;

-                   забезпечення розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, письма);

-                   формування комунікативних умінь;

-                   опанування найважливіших функціональних складових мовної системи;

-                   соціально-культурний розвиток особистості;

-               формування вміння вчитися.

Тому провідною ідеєю своєї діяльності обрала створення оптимальних умов для формування мовленнєвої компетентності на уроках української мови, зокрема:

-                    забезпечення сприятливих умов для невимушеного спілкування;

-                    застосування діалогічних і дискусійних форм навчання;

-                    постійне надання можливостей для самостійної творчої діяльності учнів;

-                    використання ігрових, інтегрованих вправ для мовного розвитку.

Формуючи навички говоріння, які передбачають побудову діалогічних і монологічних висловлювань, на кожному уроці створюю ситуації, які змушують дитину говорити, спонукають до висловлення думки:

-                    відповідь на поставлене запитання;

-                    побудова діалогів за зразком, малюнком, словесно-описаною ситуацією;

-                    обговорення життєвих ситуацій, висловлення своєї думки;

-                    складання текстів-описів, розповідей, міркувань;

-                    побудова своїх висловлювань на прочитаних чи прослуханих творах;

-                    усний переказ прочитаного;

-                     імпровізація казок, словесне малювання.

Оскільки молодшим школярам притаманне наочно-образне мислення, то формування навичок діалогічного мовлення здійснюю за допомогою різних видів опор:

- малюнкові (конкретні предмети, сюжетні малюнки, предметні малюнки, маски для інсценування);

- словесні (опорні слова, варіанти реплік початку діалогу, репліки одного із співрозмовників);

графічні ? ↔ ? (запитання-відповідь).

Для формування мовленнєвої компетентності учнів на уроках української мови використовую ігрові прийоми роботи, які у невимушеній формі спонукають учнів до побудови діалогічних і монологічних висловлювань.

Приділяю увагу кожному учневі. Організовую роботу в групах, парах, різні види творчих робіт, безпосередню роботу дітей з текстом. Вони розвивають комунікативні вміння і навички, творчі здібності, допомагають встановленню емоційних контактів з учнями, створюють ситуацію успіху.

Компетентність у смисловому значенні охоплює три аспекти: знання, уміння, навички. Це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку, знання, уміння, навички; має здатність до творчого вирішення завдань, ініціативності, самостійності, самооцінки, самоконтролю; це сформованість інтелектуальних операцій, самоконтролю. На кожному віковому етапі компетентність має орієнтовні показники розвитку особистості, тобто різні види компетенції.

Отже, розвиток мовленнєвої діяльності, формування комунікативної компетентності, культури спілкування має стати провідним завданням навчання української мови. Набуті в початкових класах лінгвістичні знання та повноцінні мовленнєві вміння і навички з української мови не лише забезпечать можливість подальшої мовної освіти в основних класах, а й значною мірою забезпечать людині вільне самовираження в усіх сферах суспільно-виробничого життя. Тому першочерговим завданням мовної освіти всіх без винятку громадян нашої держави є формування й удосконалення мовного спілкування.

 Завантажити в PDF

Comments