Психолог радить

Безпечний інтернет

🌐Інтернет пропонує дитині величезні можливості: навчатися, досліджувати, грати в ігри і спілкуватися з друзями. Але важливо допомогти їй використовувати інтернет-простір безпечним та позитивним для її психічного здоров’я способом. 

Ділимося рекомендаціями, як говорити з дітьми про безпеку в інтернеті.

ТУРБОТА ПРО СЕБЕ

У стані стресу дуже важко бути уважними до потреб дитини, тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби підтримати дитину. Ось кілька порад для батьків:

💙Думайте про майбутнє, не про минуле. Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значимими людьми, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.

💙Позбудьтеся почуття провини. Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що ви щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент. Крапка.

💙Намагайтеся їсти та спати. Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш фізичний стан – гарантія безпеки вашої дитини.

💙Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про неї. Звертатися за допомогою – не соромно.

💙Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся зі значимими для вас людьми, говоріть про свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте “Як ти?” здатне наснажити і вас, і того, кому ви телефонуєте.

💙Якщо відчуваєте потребу – зателефонуйте на «гарячу лінію» підтримки, поспілкуйтеся з професіоналами, аби максимально забезпечити свою емоційну стабільність у цей непростий час.

💙Бережіть себе і тоді збереженими та захищеними будуть ваші діти.

ЯК ЗНИЗИТИ  СТРЕС ДОРОСЛОМУ І ДИТИНІ?

1. Стрес вимагає фізичної та емоційної дії

Коли починає емоційно накривати, в першу чергу треба рухатися: фізичні вправи, прогулянки (якщо безпечно) тощо. Варто також облаштувати місце, де можна прокричатися та поплакати — і робити це щоразу, коли є напруження.

2. Стрес та тривогу необхідно відгальмовувати

Стрес схильний до самопідсилення на багатьох рівнях: від позитивного зворотного зв’язку в катехоламінових синапсах і до накручування себе суто на рівні думок.

Тому стрес та тривогу необхідно постійно відгальмовувати. Піймали себе на тривозі — медитуємо. Якщо треба — фізичні вправи, крики — і знову медитуємо. Робимо дихальні практики. І не накручуємо себе. Думати про проблему треба тільки в момент планування дій та під час конкретних дій.

3. Максимально зачепитися за теперішнє

Майже весь наш страх знаходиться в майбутньому. Якщо тільки ви просто зараз не біжите від фізично присутньої загрози, ваш страх — це емоційна реакція на прогноз.

Це дуже цінно, що наш мозок вміє прогнозувати майбутнє і діяти стратегічно. Але у цієї суперсили є побічка: оскільки страх живе в майбутньому, його зазвичай в сотні разів більше, ніж потрібно для адекватних дій.

Страх уже дав вам сигнал. Ви його почули і обрали якусь тактику дій або набір тактик до різних обставин. Далі страх стає ворогом і думки про майбутнє стають ворогом. Тому наша задача — максимально зачепитися за теперішнє. Заземлятися у те, що тут і зараз є у вашому житті та робить його кращим. Стіни є? Супер. Вода є? Чудово. Їжа. Люди. Тварини. Все, що окей тут і зараз, має бути основним фокусом уваги.

4. Варто мати план дій

Слід скласти свій план дій.

5. Не посилювати паніку один одного з тими, хто поруч

Кожен повинен взяти на себе відповідальність за свій стан. Дитина на тому рівні, на якому вона здатна, теж має це зробити.

Найкращий механізм для цього — особисті кордони та самообслуговування. Кожен сам робить для себе все, що здатний зробити. У спільних справах домовляємося про ролі. Якщо потрібна допомога, про неї просять і домовляються. Кожен має особисту схованку, щоб побути в тиші наодинці, а також місце для теплого контакту.

6. Не втручатись у стан іншого, якщо він не сягає гострої ситуації

Якщо хтось панічно починає кудись бігти, не втручаємося у цей стан, а в першу чергу заземлюємо себе. Якщо немає гострої необхідності кудись бігти, не спішіть. Спочатку формуємо свій спокій, потім стає спокійно оточуючим. Або не стає, але їхній стан — їхня відповідальність. Найкраще, що ви можете зробити для них — утримати власну стабільність.

Втручаємося лише у гострій ситуації, коли треба фізично зафіксувати або дати ляпаса. Весь інший час наш сигнал близьким: «Я з тобою, я спокійний, зіприся на мене у моєму спокої».

Ми поруч для того, щоб обіймати, розмовляти, робити щось спільне.

6. Створюйте компенсатори стресу

Шукайте, що тут і зараз дозволить зробити собі та близьким комфортно. Або відволіче від думок.

Але уникайте азартної діяльності: високий рівень збудження в моменті може допомагати, але далі скоріше за все буде підсилювати тривогу.

7. Дотримуватись інформаційної гігієни

Всі знають, не всі роблять. Оберіть кілька джерел інформації, усі інші не дивіться. У більшості частин країни немає необхідності моніторити ситуацію щохвилини, можна читати новини раз на годину або рідше. Те саме стосується обговорень із близькими: тільки якщо є критично важлива інформація. Поза тим говоримо про ситуацію за графіком, наприклад двічі на день. Менше знаєш — міцніше спиш.

Але, звісно, потрібно лишити достатній контакт з реальністю через довірені джерела.

8. Інтелектуальна діяльність може допомогти

Кора великих півкуль гальмує амігдалу, яка робить нам тривожність. Тому інтелектуальна діяльність може допомагати: шахи, головоломки, математичні задачі, кросворди, вивчення іноземної мови тощо.


ЯК МОТИВУВАТИ УЧНІВ ПІД ЧАС ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ?

Існує декілька моделей мотивацій учнів. Одна з них — модель ARCS. Вона будується на 4 основних елементах: увага, актуальність, впевненість та задоволення. Подивімося, як ми можемо покращити кожну складову, аби підвищити мотивацію учнів:

1. Увага

Нашу увагу можна поділити на 2 види:

Мимовільна — здивованість, наша реакція на щось неочікуване.

Довільна — допитливість, наше бажання виконати складну задачу.

Методи привернення уваги:

- Гумор. Зберігаємо увагу учнів за допомогою жартів.

- Конфлікт. Протиставляємо минулі знання учнів новим.

- Приклади. Пояснюємо матеріал у вигляді історій.

- Активна участь. Залучаємо аудиторію шляхом ігор, дискусій тощо.

2. Актуальність

Ті, хто навчаються, мають відчути, що інформація є корисною для них. Аби підвищити мотивацію учнів, використовуємо мову та приклади, що будуть їм близькими.

Корисні стратегії:

- Використання матеріалу. Пояснюємо, як можна використати цю інформацію.

- Доцільність сьогодні. Пояснюємо, чим ця тема актуальна сьогодні.

- Доцільність завтра. Пояснюємо, чому ця тема буде актуальною в майбутньому.

- Зразки. Даємо їм інтерв’ю відомих осіб, які пов’язані з нашою темою.

3. Впевненість

Аби досягти кращих результатів, учень спершу має відчути, що він може це зробити. Для цього вони мають управляти процесом навчання.

Підвищити впевненість можна такими способами:

- Цілі курсу. Пояснюємо учням цілі курсу, аби вони оцінили свою здатність їх досягти.

- Кроки до успіху. Перед кожним заняттям пояснюємо, як воно наблизить їх до цілі.

- Оцінювання. Пояснюємо учням, як вони можуть самостійно перевірити рівень своїх знань.

- Зворотний зв’язок. Допомагаємо їм зрозуміти, на якому етапі вони застрягли.

4. Задоволеність

Ті, хто навчаються, мають отримувати задоволення від здобутих знань або від вивчання нових. Це змусить їх повертатися до курсу із задоволенням.

Методи на. Робимо так, аби винагороди не перевищували складності завдання.

- Зворотний зв’язок. Нагадуємо учням про їх досягнення.

Вищий рівень мотивованості учнів допоможе досягти вищих успіхів не тільки їм, а і нам. Але пасивність тих, хто навчається, не завжди може бути результатом відсутності мотивації.

З Prosteer. Про розвиток.

ЯК НАЛАШТУВАТИ  ДИТИНУ НА ПІДГОТОВКУ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Актуально... Чи не так?)

Минуло літо.

І маємо адаптовуватися до звичних реалій шкільного життя у військовому стані.

Проте, крім звичної адаптації до шкільного навчання у багатьох зараз відбувається процес адаптації до нового колективу.

А ми, дорослі, відповідальні за комфортне навчальне середовище наших дітей.

Саме тому пробуємо розібратися з тим, як максимально оптимізувати процес виконання уроків.

Під час підготовки важливо відкласти ґаджети з поля зору.

Для розуміння обсягу роботи складіть разом з дитиною план підготовки уроків. Нехай школяр відчує свою самостійність в тому, з якого предмету/завдання йому краще почати, а яким завершити роботу.

Заплануйте невеликі перерви, в яких дитина зможе переключитися. Однак організуйте їх чітко обмеженими в часі, щоб вивчення уроків не тривало цілий вечір.

Визначте дедлайн, який позначить час завершення підготовки домашнього завдання. Дитина зможе спланувати заняття своїми справами.

Дотримуйтеся графіку та режиму. Організм дитини адаптується і буде налаштовуватися на навчальну діяльність у визначений час.

Розвивайте самостійність! Уникайте бажання допомогти/зробити швидше у ситуаціях, де дитина може справитися сама.

Замість глобального контролю можна спробувати варіант нотаток-нагадувань з інструкціями або підказками, які можуть бути в полі зору.

Не чіпляйте дитині ярликів типу «лінтюх», «дурень», «невдаха». Дитині легше відповідати озвученому стандарту, ніж доводити протилежне.

Якщо дитина потребує підтримки — дайте її. Це можна зробити, для прикладу, словами: «Скоро в тебе все вийде без моєї допомоги», «В тебе класно виходить» або «Ти молодець».

Уникайте крику та сварок. Нічого іншого, крім страху перед помилкою це не дасть. Помилятися і виправляти помилку —  найуспішніший шлях до засвоєння інформації.

Фізична активність, повноцінне харчування, достатньо сну — союзники у продуктивності дитини. Подбайте про це!

Демонструйте щиру цікавість. Тому що мотивація ґаджетами за виконану домашню роботу або грішми за хорошу оцінку знецінює процес навчання та здобування знань як такий. А коли дитина із захватом ділиться здобутими фактами, а дорослому щиро цікаво — це саме та родзинка, яка змусить дитину бути допитливою.

Щиро бажаємо усім учасникам навчального процесу легких уроків


ЯКЩО ТИ ЗЛИШСЯ 

ДЕСЯТЬ ПОРАД БАТЬКАМ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ВИХОВАТИ ДІТЕЙ, ЯКІ ВПЕВНЕНО ЙТИМУТЬ ПО ЖИТТЮ 

Психологічно стійкі діти готові до викликів, які їм щодня приносить життя. Вони здатні ефективно вирішувати проблеми, повноцінно відновлюватись після невдач і компетентно долати труднощі. Допомагаючи дітям формувати психологічну стійкість, ми озброюємо їх умінням для вирішення життєвих проблем – як великих, так і малих.

Психологічно стійкі діти не виявляють грубості, не пригнічують свої емоції. Вони не стають упертими та ставляться до інших людей доброзичливо. Психологічно стійкі діти працюють над своєю гнучкістю, адаптивністю, здатністю швидко відновлювати душевні й фізичні сили та сміливо і впевнено розкривати свій потенціал.

Допомога дитині в розвитку психологічної стійкості вимагає тристороннього підходу: навчання змінювати негативні думки на більш реалістичні, контролювати свої емоції таким чином, щоб вони не контролювали саму дитину, демонструвати приклади ефективної поведінки незалежно від обставин.

Є кілька виховних стратегій, методів дисципліни та навчальних підходів, які можуть допомогти дітям стати сильніше. У цій статті пропонуються десять стратегій допомоги дитині в розвитку психологічної стійкості.

1. Працюйте над формуванням конкретних навичок

Дисципліна повинна полягати не в покаранні, а в навчанні. Розглядайте погану поведінку вашої дитини як можливість навчити її конкретних навичок, таких як вирішення проблем, контроль над спонуканнями й самодисципліна. Вони допоможуть дитині вести себе більш ефективно навіть у тих ситуаціях, коли вона зіштовхується зі спокусою, важкими умовами та складними невдачами.

2. Дозволяйте дитині робити помилки

Дозвольте дитині отримувати важливі життєві уроки, здійснюючи власні помилки. Розкажіть їй, що помилки є частиною процесу навчання, і тому не треба соромитись або відчувати незручність, коли ти зробив щось не так. Коли це безпечно, дайте дитині відчути наслідки її помилок. Порозмовляйте про те, як наступного разу уникнути повторення аналогічної помилки.

3. Запобігайте негативному мисленню

Діти не можуть почувати себе психологічно стійкими, якщо займаються самознищенням, перевантажуються тривожними думками або роблять похмурі прогнози. Учіть дитину вміти приборкувати свої негативні думки, думати більш реалістично й навіть позитивно. Оптимістичний погляд на неминучі життєві труднощі допомагає дітям максимально розкрити свій потенціал.

4. Допомагайте дитині зустрітись зі своїми страхами

Якщо ваша дитина уникає робити те, щовважає страшним, вона ніколи не отримає впевненості у своїй здатності справлятись зі стресом. Якщо вона боїться темряви чи пробувати щось нове, допомагайте їй мужньо долати свої страхи. Коли діти успішно справляються зі своїми страхами, вони здатні з упевненістю виходити за межі своєї зони комфорту та ставати ще сильнішими.

5. Дозволяйте дитині відчувати дискомфорт

Хоча бажання прийти на допомогу дитині в той момент, коли вона зазнає труднощів, цілком природне, порятунок від усіх бід тільки зміцнить її почуття безпорадності. Якщо ваша дитина засмучується з приводу домашньої роботи з математики або щосили намагається вирішити суперечку з другом, дозвольте їй пережити певний дискомфорт і дайте можливість вирішити проблеми самостійно. Діти розвивають психологічну стійкість тоді, коли вчаться справлятись зі своїми емоціями.

6. Зосередьте увагу на формуванні характеру дитини

Для прийняття правильних рішень дітям потрібні стійкі моральні орієнтири. Намагайтесь прищеплювати дитині справжні цінності. Створюйте можливості для життєвих уроків, які будуть систематично підкріплювати значення ваших ціннісних переконань. Наприклад, підкреслюйте важливість чесності та співчуття, а не перемоги за будь-яку ціну. Діти, які розуміють значення моральних цінностей, частіше приймають раціональні рішення – навіть коли інші не згодні з їхніми діями.

7. Зробіть подяку пріоритетом

Подяка – чудові ліки від жалю до себе й інших шкідливих звичок, що заважають дитині стати психологічно стійкою. Допомагайте дитині помічати все позитивне, що є у світі, щоб навіть у найгірші свої дні вона знала, що їй є за що відчувати глибоку вдячність. Подяка може покращити настрій дитини і спонукати її до превентивного вирішення проблем.

8. Утверджуйте особисту відповідальність

Розвиток психологічної стійкості передбачає прийняття особистої відповідальності. Коли дитина робить помилку або погано себе веде, дозволяйте їй пояснювати мотиви своєї поведінки, але не дозволяйте виправдовуватись. Робіть зауваження, якщо вона намагається звинувачувати інших у тому, що вона думає, відчуває або як поводиться.

9. Учіть дитину навичок управління емоціями

Розвиток психологічної стійкості вимагає чіткого усвідомлення дітьми своїх емоцій. Не треба придушувати свої почуття, але необхідно вибирати здорові способи управління ними. Учіть дитину справлятись із неприємними емоціями, такими як гнів, печаль і страх. Коли діти розуміють власні почуття і знають, що робити з ними, вони стають краще підготовленими до вирішення проблем.

10. Демонструйте психологічну стійкість на власному прикладі

Кращий спосіб спонукати дитину до розвитку психологічної стійкості – це демонструвати їй свою власну психологічну стійкість, а не тільки розповідати про неї. Кажіть про свої особисті цілі й показуйте дитині, що ви вживаєте заходи, щоби ставати сильніше. Зробіть самовдосконалення та психологічну стійкість життєвим пріоритетом, уникайте дій і вчинків, яких не дозволяють собі психологічно стійкі батьки.

Допомога в адаптації

Скоро до школи. Допомога в адаптації. Для різних форм навчання. Зовсім практичне. Школа зараз - це одна із часток нашого відчуття стабільності. Діти в вересні кожного року йдуть до школи. Так було, так є, так, напевно, буде. Саме відчуття - повернення до школи, нагадує "повернення" до стану "нормальності", звичності. 

Я зібрала теми, які зараз частіше звучать:

☀️ Режим. Вже важливо починати прокидатись раніше. Зараз сил на адаптацію до новому режиму теж замало. Але режим - дотримання рутин - додають стабільності 

☀️ При будь-якій формі навчання - важливо, при можливості, в квартирі означити місце, яке було б "шкільним", робочим. Хоч маленька поличка, стіл, де буде позначка - прапорець чи наклейка. Нам потрібні "переходи" із простора в простір.  Це буде прискорювати процес налаштування на роботу. 

При онлайн навчанні - важливо все ж таки  намагатись виходити в ефір не з ліжка. 

Я дітей так і питаю - як буде позначене твоє "робоче місце"

☀️ Домовитись про сніданки, щоб не витрачати час та сили на вибір та супротив (мюслі, каші?)

☀️ Підготувати можливий одяг, щоб дитина сама торкнулась того, що буде одягати. 

Якщо в молодшій школі система навчання не схожа на ту, що була раніше, наприклад, різні предмети ведуть різні вчителі - важливо дитину попередити про це. Прекрасно, якщо є можливість побачити фото вчителів, чи ще встигнути зробити збори, щоб діти могли познайомитись. 

☀️  Якщо дитина навчатиметься онлайн - домовитися, що робити вдома під час сирени.

Нагадати, як вмикаються додатки - які використовують в навчанні.

По можливості, зустрітись із класом чи однокласниками в зумі

☀️ Якщо дитина навчається офлайн і буде ходити до школи сама - пройти кілька разів дорогою до школи.

Обов'язково продивитись, де по дорозі є укриття, домовитись про те, що дитина має робити під час сирени, якщо йде, якщо їде в транспорті, як обов'язково дитина виходить на зв'язок.

Підготувати рюкзачок: Що із собою потрібно мати (зарядка для телефону, печиво, вода, ліхтарик, список телефонів близьких, бейджик із ім'ям та прізвищем та телефоном рідних, необхідні ліки, вологі та сухі серветки, можливо, свисток) 

(Як мені тривожно про все це писати!)

☀️ Якщо є така можливість, пройтися по школі. Дітям важливо "тілом відчути" місце, де вони будуть знаходитись. Торкнутись парти, піти до туалету, побачити їдальню. 

☀️ Питання від дітей (звичайно, не про навчання).

Перший етап в шкільному житті - відновлення стосунків, можливість відчути та зайняти своє місце. Близькість - зцілює, створює простір безпеки. 

Багато дітей йдуть в нові школи, в Україні та за кордоном: 

- А я знайду друзів? (Звичайно!!)

- А це не буде зрадою моїх друзів і моєї школи (точно ні, ти можеш продовжувати дружити із дітьми з твоєї старої школи, зможеш познайомитися з новими, а згодом, всі зустрінетеся)

- А я точно там буду потрібен, всі місця в класі зайняті (нам точно є завжди місце, ти займеш своє)

- А я зможу звикнути? (Ти точно з часом звикнеш)

- а мені сподобається вчителька? (в молодшій школі) - сподіваюсь, так, ви сподобаєтесь один одному)

Для дітей, які будуть навчатись в школі одразу незнайомою мовою - можливо, підготувати картки, де б було написано - туалет, вода, допоможіть, будь ласка - найголовніше

☀️ Що ми нагадуємо:

- Перепитувати, коли не зрозуміло.

- Обов'язково знати, де туалет, де вода. 

- Вітатись, просити про допомогу, просити вибачення, дякувати - пережитий стрес, зміни в житті та оточенні у багатьох дітей ці навички приглушили.

- Узнавати правила нового середовища - вони можуть відрізнятися. 

- Обов'язково пам'ятати: не виходити із школи, не попередивши вчителя та батьків. 

- Нічого на вулиці не чіпати!!! Не підіймати з землі предмети, не залазити на дерева. 

Знаєте, з кількома із вчительок ми домовились, що вони напишуть листи дітям, яких навчали в минулому році, дітям, що зараз навчатимуться в інших країнах і інших школах. Цей лист про те, що ми не втрачаємо зв'язок, про те, що ми пам'ятаємо один про одного і зустрінемося. І ще - він має стати дозволом на те, щоб дитина заводила нових друзів, це підтвердження того, що адаптація до нового - не зрада того, що нам важливо. Це розширення. І ще в листі прохання - занотовувати все, що подобається в новому середовищі. 

І з однією вчителькою ми створювали листа для нових учнів. Привітання, розповідь про правила, фото класа, побажання від себе та фото вчителів . 

Це ще той виклик. Але ми впораємося!

Перша частина тут: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5839727506060806&id=100000708430176

С.Ройз

ЗАРЯДЖАЄМО  СВОЇ БАТАРЕЙКИ або ЯК ПІДВИЩИТИ  РІВЕНЬ ЖИТТЄВОЇ ЕНЕРГІЇ

Парадоксально: ми вчимося контролювати час, але забуваємо про життєву енергію, вважаючи, що вона безлімітна. Однак, настає період, коли ми розуміємо, що стаємо не ефективними. Що ж робити, коли наш «vitality quotient» (коефіцієнт життєвої енергії) заважає нам ефективно функціонувати у житті? Дотримуватися принципів енерджі-менеджменту – нового напряму, який дозволяє керувати енергією. Коуч Тоні Шварц говорить, що для високої ефективності нам необхідно чотири види енергії: фізична, емоційна, розумова та духовна.

Фізична енергія відповідає за наше самопочуття, це паливо для продуктивності та досягнення цілей. Цей вид енергії черпається із тренувань, харчування, сну та відновлення:

• регулярна фізична активність;

• здорове та енергетичне харчування;

• сон протягом 7-8 годин на добу;

• чергування роботи та відпочинку.

Емоційна енергія сприяє нашій діяльності, не залежно від обставин. Для підвищення рівня емоційної енергії необхідно:

• відчувати виклики та нові можливості;

• розвивати впевненість та самоконтроль;

• займатися діяльністю, яка приносить відчуття радості та самореалізації.

Розумова енергія сприяє фокусуванню на завданні та зануренню у «потік» для досягнення мети. Їй сприяють:

• роздуми та завдання, які виходять за межі «зони комфорту»;

• творчість та творчий підхід у вирішенні завдань;

• різноманітна розумова діяльність, яка сприяє формуванню нових нейронних зв’язків.

Духовна енергія відповідає за те, щоб діяльність відповідала нашим цінностям. Високий рівень духовної енергії підтримують:

• усвідомленні та розуміння власних цінностей та сміливість їх дотримання;

• чесність між собою та іншими;

• дотримання балансу між турботою про себе і зобов’язаннями перед оточуючими

Синдром хронічної втоми

Небезпека синдрому хронічної втоми полягає у тому, що її важко виміряти без об’єктивних діагностичних критеріїв, а тому багато людей із цим синдромом навіть не підозрюють, що мають його. Встановлено, що синдром хронічної втоми в чотири рази частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків, середній вік яких складає 33 роки. Як і багато «невидимих хвороб», синдром хронічної втоми часто супроводжується соціальною дисгармонією: люди, які живуть з ним, страждають від соціальної ізоляції і депресії. 

Основними ознаками синдрому хронічної втоми є:

• раптова та виснажлива слабкість;

• прогресування втоми, яке не проходить після відпочинку;

• різке зниження працездатності;

• підвищена дратівливість та нестійкість емоційно-психічного стану;

• головний біль;

• порушення сну;

• нікотинова та алкогольна стимуляція з метою розумової стимуляції або зняття нервово-психічного напруження;

• зменшення ваги або ожиріння;

• апатія, емоційна пригніченість тощо.

На сьогодні немає вираженого медикаментозного лікування для страждаючих цим синдромом, але зміни способу життя можуть допомогти його подолати. Пропоную ознайомитися із рекомендаціями від «Центру громадського здоров’я».

Коли дитина гризе нігті

Форма аутоагресії і ретрофлексії – дитина гризе нігті, замість того, щоб «вкусити», показати зуби.

Дитина з таким симптомом часто гіпервідповідальна і чутлива, боїться зробити боляче іншим, сказати «не те», образити, сором’язлива, самокритична. Вона часто бере відповідальність за почуття своїх батьків. Боїться їх засмутити, боїться зробити помилку, не виправдати очікувань. Може іноді говорити тихо і невиразно. Їй складно сказати Ні. Пригнічує природні агресивні імпульси. Часто не може сказати, чого хоче і не хоче. Не дозволяє собі помилятися. Їй складно розслабитися. Може скривлюватися спинка, як ніби на плечах лежить вантаж. Відчуває часто страх і почуття провини.

Кусанням нігтів проявляються невисловлені слова, самоїдство, контроль.

У нігтьовому ложі є точки – проекції різних етапів нашого розвитку. Іноді дитина «стимулює», витягуючи або кусаючи, «точку зачаття, народження» … У цієї ж дитини можуть бути часті ларингіти, ангіни, бронхіти.

⁉️Що робити:

Знизити тиск. Зняти з дитини відповідальність за свої почуття і свою нереалізованість.

Вчити і дозволяти говорити “ні”.

Стимулювати робити самому вибір і заохочувати цей вибір.

Розповідати про свої помилки зі сміхом.

Самі дозволяйте собі дуріти і радіти.

Грати в псевдо-агресивні ігри (де є «руйнування»). Тягнути ротом хустку, як собачки, гарчати, гавкати один на одного, гризти сухарі, яблука, штовхатися.

Співати, кричати, проявлятися в будь-якій творчості, плюватися в ціль з трубочки.

Ліпити з глини, пластиліну, грати з кінетичним піском, крупами, переливати рідини.

Масаж тіла і рук.

Грати в рольові ігри, ходити в театральні студії.

Дозволяти говорити «Моє!»

❗Дивні запитання дорослим:

Ти самоїд?

За що себе «їсиш»?

Кого хотів би вкусити?

Коли дозволяв собі «показувати зуби»?

Звичайно, у кожної людини свої симптоми і їх причини, і вираженість цих симптомів і причин. Звичайно, психологи все ускладнюють і без них он скільки поколінь виросло. І, звичайно, замість всього написаного, легше крикнути, вдарити або намазати пальці зеленкою.

Добрих дорослішань!

Автор: Світлана Ройз

Чи є життя після коронавірусу

Мало хто із нас замислюється над тим, що коронавірус вражає не тільки організм людини, але і її психічну сферу. І якщо тіло сформувало імунітет, хоча відголоски хвороби будуть відчуватися ще довго, то психологічні наслідки можуть супроводжувати або, навіть, змінювати людину. Дослідження показують, що  майже 25% тих, хто перехворіли на коронавірус, відчували значну тривогу і депресію під час ізоляції. У 37,5% відмічали клінічні показники загальної тривожності, депресії, а тривога з приводу здоров’я - страх розвитку серйозного захворювання, незважаючи на запевнення медичних фахівців, - була клінічно визнана майже у 15%. На жаль, суспільство не було готове до пандемії в медичному плані, що вже говорити про психологічний аспект.

Виникає питання: як ми можемо допомогти нашим близьким і знайомим, які перехворіли на коронавірус?

1. Не вішайте ярликів «хворий на ковід» або «перехворівший на ковід». Ми ж не кажемо на інших «той хто перехворів ангіною», «у кого видалили апендицит», «той, кому зробили операцію на серці». Ковід – це хвороба, якою ніхто не планував хворіти. Тому не треба сприймати людину скрізь призму цього захворювання.

2. Більше спілкуйтеся, включайтеся у спільну діяльність, намагайтеся бувати серед інших людей з тими, хто подолав хворобу. Ізоляція дуже вплинула на соціальні зв’язки того, хто перехворів: спілкування звузилося і перемістилося у онлайн-простір або простір телефонного зв'язку. Людина відмежувалася від соціуму і зараз їй необхідно відновлювати ці зв’язки.

3. Терпимо ставтеся до змін емоційного стану та настрою того, хто перехворів. Багато хто відмічає, що став більш агресивним, тривожним, емоційно пригніченим. Скоріше за все, це наслідки перенесеної хвороби. Дайте людям час на відновлення фізичних та емоційних ресурсів.

4. Толерантно реагуйте на «прогалини» у роботі. Після коронавірусу дезорганізуються психічні процеси особистості: людина стає менш уважною, забуває деякі речі або аспекти, потребує більше часу на обдумування.

5. Емоційно підтримуйте. Правду кажуть: «Хто не перехворів – не зрозуміє, а хто зіткнувся із хворобою - підтримає». Підтримуйте тих, хто подолав коронавірус всіма можливими способами. Адже, ми ще не знаємо, які фізичні та психологічні наслідки залишаться після перенесення хвороби і як вони вплинуть на життя людини.


Як вберегтися від насильства

Майже кожного дня ми чуємо із засобів масової інформації про насильство: образили, побили, булінг… Складається враження, що світ стає агресивнішим. Що ж таке насильство та, що найбільш важливо, як від нього вберегтися?

Насильство - це застосування силових методів або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір. 

ВИДІЛЯЮТЬ  ЧОТИРИ ВИДИ НАСИЛЬСТВА:

• фізичне насильство - це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одній особі іншою, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності;

• сексуальне насильство - це примушування до небажаних статевих стосунків, образи сексуального характеру;

• психологічне насильство - це насильство, пов'язане з тиском однієї особи  на психіку іншої через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю;

• економічне насильство - це навмисні дії однієї особи щодо іншої, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. 

ЩО Ж РОБИТИ, ЩОБ УНИКНУТИ НАСИЛЬСТВА?

1. Продумайте власні дії в уявній ситуації насильства. Це допоможе швидко зорієнтуватися у стресовій ситуації.

2. Уникайте місць в яких можливий ризик насильства: нічні заклади, незнайомі або небезпечні компанії.

3. В нелюдних або безлюдних місцях та в пізній час ходіть лише з друзями або дорослими.

4. Знайдіть місце, куди б ви могли піти у випадку небезпеки.

5. Відчуваючи небезпеку – відразу втікайте.

6. Не впускайте у дім незнайомих людей, не сідайте до них в автомобіль та намагайтеся не їздити із незнайомцями у ліфті.

7. Придумайте кодове слово, яке буде сигналом для інших, що ви знаходитеся у небезпеці.

А ЯК ЖЕ ДІЯТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ ЖЕРТВОЮ НАСИЛЬСТВА?

1. Намагайтеся не відповідати кривднику, щоб він не почав вам шкодити ще більше.

2. Якщо маєте змогу – тікайте, якщо ні – кричіть: привертайте увагу оточуючих всілякими способами. 

3. Майте в телефоні контакти тих людей, які можуть вам допомогти, а також телефони швидкої та поліції.

4. Просіть про допомогу на початку неприємної ситуації, не бійтеся, що вас не зрозуміють, адже, попередити краще, ніж потім працювати із наслідками насильства.

5. Обов’язково говоріть про насильство тим людям, яким ви довіряєте, не замовчуйте, не соромтеся!

6. У разі потреби, зверніться до психологів або психотерапевтів.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ ШКІЛЬНОГО НАСИЛЛЯ ЧИ ЗНАЄШ, ЩО КОГОСЬ ОБРАЖАЮТЬ?

1.     Розкажи про це дорослим – батькам, класному керівнику, директору школи, психологу.

2.     Уникайте місць, в яких можна стати жертвою шкільного насилля.

3.     Ходи разом з друзями.

4.     Нападнику важливо, щоб ти звернув на нього увагу, боявся його, то намагайся не помічати його ігноруй виклики у твою адресу.

ПОВІДОМЛЕННЯ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ

1. Поговори зі своїми батьками або іншими відповідальними дорослими про те, що ти можеш зробити для того, щоб не піддаватися насильству.

2. Наскільки це можливо, намагайся не бувати в місцях, де ти можеш піддатися насильству.

3. Якщо ти опинився (опинилася) у середовищі, в якому ти відчуваєш небезпеку, піди з цього місця якнайшвидше.

4. Якщо хтось намагається схилити тебе до сексуального контакту, чітко дай зрозуміти своїми словами та діями, що ти цього не хочеш. У разі потреби поклич на допомогу.

5. Розбіжності та суперечки можуть траплятися час від часу. Якщо вони трапляються, намагайся  зберігати  спокій  і  вирішувати  їх  ненасильницькими  методами.  Докладай усіх зусиль для того, щоб не провокувати насильства та не відповідати на провокацію насильством.

6. Якщо до тебе було застосовано фізичне чи сексуальне насильство або тебе змусили зробити щось, чого ти не хотів (не хотіла), негайно повідом про це своїх друзів, батьків або інших відповідних служб. Вони можуть надати тобі необхідний допомогу і підтримку, запобігти повторним актам насильства та притягнути зловмисників до відповідальності.

ПОВІДОМЛЕННЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ЩО ВАМ ПОТРІБНО ЗНАТИ:

1. Обговорення проблеми насильства з вашим сином або донькою може допомогти

їм захиститися себе. При цьому підвищується вірогідність того, що вони звернуться по допомогу у разі, якщо стануть жертвами насильства.

2.  Співпраця  з  іншими  батьками  та  окремо  взятими  людьми  з  метою  боротьби  з насильством можуть змінити життя вашого сина або доньки, так само як і багатьох інших дітей і підлітків.

ЩО ВАМ ПОТРІБНО РОБИТИ:

1. Говоріть зі своїм сином або донькою про те, як уникнути насильства, і куди звернутись, якщо вони стали жертвами насильства.

2. Ви можете підняти такі питання:

- Важливість мирного вирішення розбіжностей і суперечок, якщо вони виникають;

- Небезпека носіння зброї, погроз людям зброєю або використання її;

- Важливість уникнення місць, де до них може бути застосоване насильство;

- Вибір піти, якщо вони опинилися у загрозливій ситуації;

- Як чітко відмовити в небажаному сексуальному контакті за допомогою слів і дій та як покликати на допомогу у разі потреби;

- Наскільки важливо повідомити вас або інших відповідних служб, якщо і коли вони пережили насильство;

3. Давайте приклад власною поведінкою -   не застосовуйте насильства у вирішенні питань з вашим сином або донькою, а також з іншими людьми.

4. Співпрацюйте з членами суспільства з метою інформування про небезпеки насильства, докладайте  зусиль  для  того,  щоб  запобігти  йому  та  притягнути  зловмисників  до відповідальності.

Пам’ятайте, насильство – це не нормально, це злочин!

Як правильно запитувати дитину про справи в школі


Деякі діти самі охоче розповідають про школу, але не всі. Є батьки, які скаржаться, що їхня дитина не любить розповідати про школу, тому вони змушені буквально витягувати з дитини інформацію. І зазвичай це відбувається саме тоді, коли трапляються якісь неприємності! Як же правильно ставити запитання, щоб дитина не замкнулася, а поділилася своїми почуттями та враженнями?

По-перше, більшості дітей для того, щоб вони все розповідали, необхідне батьківське заохочення до розмови. По-друге, якщо запитання є занадто узагальненим і абстрактним, то ви отримаєте вкрай невизначені та несподівані відповіді, що вас не задовольнять, або ж не отримаєте жодної відповіді, тому що дитина не зрозуміла ваші запитання. Так, наприклад, на запитання: «Як справи в школі?» — дитина зазвичай відповідає: «Добре», що нічого не означає. (Хіба й ви найчастіше не відповідаєте так на запитання знайомих про те, як справи, а при цьому за цим словом прихована ціла низка почуттів — утома, роздратування, байдужість, радість, щастя.)

Конкретизуйте питання

Подібною є ситуація із запитанням «Що нового в школі?». Найчастіша відповідь — «нічого». Але не тому, що ваша дитина не хоче вам відповісти, а тому, що просто вас не розуміє, бо запитання занадто розмите, і вона просто не вміє відповісти на нього, адже справді не відчуває і не помічає, щоб у школі з’явилося щось нове. Нове було б, якби змінилася вчителька чи до класу завітав новий учень тощо. Усе залишилося по-старому. Звісно, на таке запитання дитина може дати якусь несподівану відповідь на зразок: «Наш психолог постригся».

Щоб не виникало непорозумінь у спілкуванні, перш ніж ви розпочнете з дитиною розмову про школу, ви мусите самі визначити, що саме вас цікавить. А потім чітко і конкретно запитати дитину: «Чим ви займалися на уроці української мови (математики тощо)? Чи було тобі важко? Чи покажеш мені зошит?».

Запитуйте про різні події

Ваше зацікавлення не має обмежуватися лише тим, що дитина вчила в школі, воно має бути значно ширшим: «Що ти робив на перерві? Із ким грався?», «Чи почула ти якийсь новий жарт? Розкажи мені!», «Що робив (ім’я товариша, товаришки)?», «Що ти бачив дорогою додому?» тощо.

Щоб розмова з дитиною була повнішою, необхідно ставити такі запитання, на які дитина не зможе стисло відповісти, погоджуючись або заперечуючи. Запитання мають заохотити дитину розповідати і пояснювати свої відповіді.

Слухайте активно

Активно слухати означає:

Активно слухаючи, ви допомагаєте дитині стати впевненішою, вона щиріше вам розповідатиме все, що з нею трапилося, і як вона при цьому почувалася. Також цим ви даєте зрозуміти дитині, що вам важливо те, що вона розповідає.

Інколи трапляється, що дитина не відповідає на ваші запитання навіть після дотримання всіх порад. Можливо, вона стомлена або має поганий настрій, ще не повністю звикла до школи чи просто не звикла виявляти свої відчуття. Тоді не потрібно наполягати на відповіді, адже дитина може сприйняти це як примушення. У такій ситуації достатньо обійняти її, додати трохи гумору й жартів, а до розмови повернутися згодом.

Грайте зі своєю дитиною в школу

Інколи потрібно докласти чимало зусиль, щоб подолати перепону між школою і домом, що дитина й далі сприймає, як два паралельні та різні світи. Один із найкращих способів цього досягти — гра.

Дитина любить бавитися. У грі вона найповніше виявляє свої емоції. Тож якщо ви візьмете участь у грі, крім того, що втішите дитину, ви можете багато чого дізнатися про «справжню школу». Нехай у грі дитина спершу буде вчителькою/вчителем, а ви — учнем.

Граючи у школу, ви швидко зрозумієте, які стосунки панують у класі, чи звикла дитина до класу, як поводяться інші діти, як поводиться вчитель/вчителька, що дитина робила впродовж дня або тижня. Неприємні події, що мучать дитину, вона може перенести в грі на когось іншого: вчителька насварила когось іншого (а не мене!). Але найкраще, що гра допомагає й самій дитині пристосуватися до багатьох складних ситуацій, виявити, чого вона боїться, позбутися неприємних емоцій і придумати, як розв’язати конфлікти. Що ж стосується батьківської ролі, то бавлячись разом, ви краще пізнаєте дитину і відповідно до цього правильно реагуватимете.

Мотивація у дистанційному навчанні

Одним з найважливіших факторів успішного дистанційного навчання є правильна мотивація учня. Велику частину часу онлайн-учень проводить в самостійному освоєнні матеріалу. Для цього необхідні концентрація уваги, наполегливість, бажання вчитися.

У дистанційному навчанні багато видів традиційної мотивації працюють не так ефективно, як в традиційній школі. Але деякі, навпаки, набувають особливого значення. Ось на них і слід спиратися батькам і педагогам.

 Що традиційно мотивує дитину у навчанні?

• Хороші оцінки.

• Схвалення.

• Успіх.

• Заохочення батьків та педагогів. Подарунки та бонуси.

• Перспектива випередити або наздогнати однолітків.

• Страх.

• Прогнози на майбутній успіх чи невдачу в житті та кар'єрі.

• Радість пізнання.

• Можливість самореалізації.

 У дистанційному навчанні є свої нюанси. Дитина не може порівняти свої досягнення з успіхами інших дітей. Вона ніби замкнена у власному онлайн просторі. Єдиним критерієм її успішності є результат оцінювання вчителем. Іноді це просто кількість набраних в тесті балів. Але дитині важлива так само і більш розгорнута характеристика його відповіді. Ось тут дистанційне навчання має значні переваги перед звичайною школою, де вчитель і учень обмежені часом уроку, і вчитель просто не встигає дати якісну оцінку зусиль учня. В онлайн-школі це можливо. Ні вчитель, ні учень не обмежені в часі. Важливу роль набуває діалог між учителем і учнем. Як письмове, так і усне онлайн-спілкування. Потрібно, щоб учень отримував якісний зворотний зв'язок. Це додатково стимулює його.

 Робота в групах дає можливість вчителю створити для дитини ситуацію успіху поруч з однолітками. Віртуальний учень може показати себе однокласникам, посперечатися з ними, побачити і почути їхню думку про свої досягнення в живому спілкуванні. Порівняння і змагання - це одна з традиційних форм мотивації.

Часто використовується батьками і педагогами і такий  стимул у навчанні, як страх. Цей метод базується на тому, що дитина боїться, що, не виконавши якусь роботу, отримає небажані наслідки. Припустимо, батьки позбавлять дитину якихось благ. Чи не дозволять йому грати в комп'ютерні ігри, обмежать його самостійність. Це система батога і пряник. Страх в якійсь мірі мотивує дитину. Але це мотивація низької якості. У цьому випадку дитина виконує завдання недобросовісно, не для того, щоб отримати знання, а для того, щоб не бути покараним.

Страх, матеріальні стимули, оцінки, прогнози на майбутнє, змагання, боротьба за першість - це фактори зовнішнього мотивації, вони нестабільні і часто орієнтовані на негативні сторони особистості (заздрість, марнославство, жадібність).

 Найстійкіший ефект має внутрішня мотивація, усвідомлене і радісне прагнення до знань, як до джерела нескінченного розвитку, самореалізації, пошуку і досягнення супутнього успіху. Таку мотивацію можна назвати когнітивної мотивацією.

Усвідомлена (когнітивна) мотивація.

У дистанційному навчанні головну роль грає когнітивна мотивація. Тобто мотивація усвідомленої дії. Коли дитина виконує роботу не через страх і не для того, щоб виділитися з ряду однолітків або отримати винагороду, а для того, щоб отримати знання. Стати розумнішими, розширити свої горизонти, піднятися в своєму особистісному розвитку.

Це найбільш складна мотивація для дитини, який ще не усвідомлює себе самостійною особистістю, не розуміє свого місця в соціумі, не розуміє, як знання з біології або фізики можуть допомогти йому стати успішним і щасливим. Тому завдання вчителя знайти ці стимули. Підвищити його мотивацію.

Як це зробити?

Це вже питання техніки. Педагогічної майстерності. Найголовніше в будь-якому навчальному процесі підтримання інтересу до предмета, який викладається. Дуже часто вчитель хоче максимального поглиблення в свій предмет і насичує уроки зайвою і важкою інформацією. І якщо на звичайному уроці в традиційній школі він може бачити безпосередню реакцію своїх учнів і коригувати подачу матеріалу, то у віртуальному - це можливо тільки постфактум, коли вчитель побачить результати під час виконання тестових завдань.

Складна інформація, яка використовується без урахування вікових і психологічних особливостей дитини, не сприяє його внутрішньої мотивації. Завдання вчителя – зробити матеріал максимально доступним. І в той же час цікавим, наочним і стимулюючим до розширення знань. Завжди більш виграшними є уроки ілюстровані і, ті, які спонукають дитину до співтворчості, до пошуку. Перетворюють його не просто в поглинача готової інформації, а у дослідника, який сам відкриває закони, виробляє теорії, докопується до суті.

З іншого боку, навчання не може бути постійною розвагою. Іноді, а точніше, часто воно вимагає зусиль (розумових, фізичних, психологічних). І дитині рано чи пізно доведеться з цим змиритися. Щоб не шукати легких шляхів, не отримуючи ніякого результату від перегляду красивих мультиків або веселих картинок.

Як мотивувати дитину до самостійної роботи і навчання?

 Це досить складне питання часто стає для батьків головним критерієм при виборі навчального закладу. Їм хотілося б, щоб дитина вчилася із задоволенням і легко. Учень завжди більше зацікавлений в тому навчанні, яке йому подобається і яке демонструє його успішність. Він може задати питання: «Для чого потрібно вчитися?»

«Якщо будеш добре вчитися, я тобі куплю ... я тобі дозволю ... я тобі дам ... ти зможеш ... « – так батьки іноді залучають своє чадо в мережі навчання. На жаль, діти не сприймають прислів'я «Без праці не виловиш і рибку зі ставка», з тієї простої причини, що їм не потрібно працювати для видобутку рибки. Навіщо напружуватися? Все у них є. І смачна їжа, і розваги, і улюблені іграшки, і престижні гаджети. Батьки не дають їм можливості мріяти, вони швидко і без проблем здійснюють будь-яке дитяче бажання. Це неправильно, тому що знецінює бажане. Те, що дається легко і завжди доступно, ніколи не стане предметом боротьби за його володіння. Чи не змусить людину відчути радість від досягнення результату. І навпаки, чим менш доступними щось, тим більше бажання у людини цього досягти, домогтися, отримати.

Звичайно, мотивувати дитину можна і за допомогою матеріальних стимулів, і за допомогою обіцянки нових можливостей, які дитина отримає в обмін на свої успіхи в навчанні. Це можуть бути досить сильні стимули, але вони тимчасові. Коли дитина досягне покупки планшета, велосипеда, скутера і т.ін., він перестане вчитися. Тобто для того, щоб він продовжував навчання, батькові доведеться знаходити нову приманку. Матеріальний стимул мотивує на досягнення ситуативного результату. А нам потрібно домогтися того, щоб мотивація була стійкою, внутрішньої і не залежала від наявності велосипеда і інших цікавих гаджетів.

Які внутрішні мотиватори можна використовувати?

 • Отримання знань потрібно для здійснення мрії.

• Отримання знань робить тебе самостійним.

• Отримання знань розширює простір твого існування.

• Отримання знань допоможе тебе знайти своє місце в житті, своє покликання.

• Отримання знань навчить тебе бути щасливим.

• Отримання знань приносить людині впевненість у собі, радість, щастя.

 Фактори, які можуть сприяти мотивації:

 • Віра в себе. (Я це зможу! Я досягну високого рівня! Я змушу себе це зробити! Я піду до кінця!)

• Усвідомлення своїх здібностей як недостатньо розвинених. Моє незнання – постійний стимул до розвитку. (Мені ще не вдається вирішити цю задачу, необхідні додаткові знання! Я ще не вмію писати твір на належному рівні, але хочу навчитися!)

• Грамотна похвала.

Роль батьків:

 Значний вплив на розвиток мотивації навчання можуть надавати батьки. Для формування позитивної мотивації батькам можна спиратися на наступні поради педагогів:

• цікавитися справами, навчанням дитини;

• допомагати при виконанні домашніх завдань у формі ради, не придушувати самостійність і ініціативність;

• пояснювати дитині, що його невдачі в навчанні - це недолік прикладених зусиль (щось не довчив, що не допрацював);

• частіше хвалити дітей за їхні успіхи, тим самим давати стимул рухатися далі.

 Роль учня:

 Кожна дитина має свої природні задатки, які може розвинути або занапастити, якщо не буде їх розвивати. Розвиваючи то, що має, людина набуває нових задатків, які допомагають їй досягти успіху. Якщо людина не йде вперед у своєму розвитку, вона навіть не стоїть на місці, а починає деградувати. Особливо це помітно в сучасному стрімкому світі, де щодня відбувається тисячі відкриттів. Стояти на місці не можна! Але для того, щоб дитина це зрозуміла, потрібні:

• Ентузіазм. Зацікавленість дитини в результаті.

• Внутрішня мотивація. Чому мені це потрібно? Навіщо?

• Організація процесу так, щоб він захоплював. Як, коли, скільки часу на це витратити?

У дистанційному навчанні роль учня величезна. Можна сказати, вона домінує над роллю дорослого, який може контролювати, примушувати, стимулювати, але це ніколи не буде мати ефекту, якщо сама дитина не розвине свою внутрішню когнітивну мотивацію до навчання. Завдання дорослого - допомогти йому це зробити.

ВИХІД ІЗ КАРАНТИНУ: ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ВЧИТЕЛЯМ ТА БАТЬКАМ

Опір заходам карантину і самоізоляція вже для багатьох людей перетворися на звичку до розміреного ритму життя. Тепер же ситуація знову змінюється – карантин скоро скасують і потрібно буде знову перебудовуватися на новий ритм життя. Незважаючи на те, що багато хто чекав закінчення карантину, це може спровокувати сильний стрес. Як цього уникнути і вийти з карантину спокійно?

У нас є дві новини: хороша – карантин скоро закінчиться і ми всі будемо трішки щасливішими, ніж раніше. Раджу якомога довше тримати фокус уваги саме на цих приємних емоціях, оскільки зовсім скоро ми знову зануримося в свої проблеми і почнемо нарікати на життя і його труднощі. І, звичайно ж, погана (але не на стільки, щоб дуже) – чергова перебудова життєвого ритму знову змусить нас в тій чи іншій мірі випробувати стрес.

Нам відомо, що всі емоції і почуття викликають у нас якийсь дисбаланс, який може по-різному проявлятися в нашому тілі. І щоб максимально стати корисним своєму організму під час цієї перебудови – ми зобов’язані йому допомогти.

За весь період уповільнення люди встигли випробувати безліч різних кардинальних змін, які істотно вплинули на соціальну та економічну ситуацію: хтось залишився без роботи, хтось змушений був в екстремальних умовах працювати, хтось зіткнувся тет-а- тет із собою і своїми труднощами в сімейних відносинах, хтось опинився в повній самоті, хтось втратив близьких, хтось одружився, а хтось розірвав шлюб.

І всі ці події кинули нас в котлован різних почуттів, від яких ми так часто мріємо позбутися. Але давайте по-чесному: кожна сходинка нашого розвитку вимагає повного завершення циклу, інакше вона буде повторюватися до тих пір, поки ми не зрозуміємо цей урок. Тому, в даний момент, коли світ поступово входить в звичний спосіб життя, є  кілька рекомендацій, як не загнати себе в глухий кут. 

СПОВІЛЬНЕННЯ.

При виході на роботу – не варто включати всі свої ресурси в перший робочий тиждень. Ви просто видихнется і не зрозумієте, як так швидко встигли її зненавидіти. Сповільниться. Відчуйте момент. Насолоджуйтеся ім. Він буде надзвичайно короткий, проте сильно барвистим і приємним. Саме цей момент буде заряджати вас протягом тривалого робочого процесу.

АДАПТАЦІЯ.

Дайте собі установку, що адаптація не буває без втоми. Іноді, повертаючись з яскравої відпустки, ми ще дуже довго не можемо прийти в себе. Так, перший час ви будете втомлюватися більше, ніж зазвичай, і тому необхідно всіляко сприяти собі в заповненні всіх необхідних ресурсів, а саме: повноцінний сон, якісна їжа, розслаблюючі водні процедури, легкі тренування і спілкування з приємними вам людьми. В жодному разі не варто все це встигати робити за один день.

ДІЛІТЬСЯ  СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ.

Для цього необхідно стати емоційно грамотним і навчитися правильно їх контролювати, щоб не зачепити почуття близьких. Пам’ятайте, їм теж складно, у них теж процес адаптації, стрес і особисті страхи і переживання (і у дітей, до речі, теж).

За час локдауну та тривалого карантину ми багато чого дізналися про себе, про рідних, про власних дітей. Володіючи цими знаннями, у нас в руках опинився потужний інструмент для надання безумовної підтримки один для одного. За спиною залишився безцінний досвід і чим він для нас стане – помічником або розкрадачем внутрішніх ресурсів – вибирати тільки нам.

Зупинимо булінг разом!

Що таке булінг?

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — це агресивна свідома поведінка однієї дитини (або групи) стосовно іншої, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском та є гострою проблемою сучасності. Дослідники зазначають, що булінг відрізняється від сварки між дітьми тим, що:

Яким буває булінг?

Цькування може мати різні форми:

Кіберагресори створюють публікації, що принижують гідність жертв, відправляють їм повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями.

Інтернет додає булінгу таких ознак:

Чому діти булять?

Діти-агресори не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань вони завдають. Булери вважають смішним знущання над слабшою дитиною. Отримуючи схвалення з боку друзів-спостерігачів, вони відчувають себе сильними та «крутими».

Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, в спортивній секції, в іншій школі тощо). В таких випадках вони можуть зганяти свій біль через знущання й приниження слабших за себе.

До того ж, нападаючи на когось, вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні й не можуть контролювати свій гнів. В таких випадках справа нерідко доходить до фізичного насильства.

Хто стає жертвою булінгу?

В групі ризику може опинитися будь-яка дитина, яка вирізняється із загального кола своїх однолітків. Дітей можуть цькувати за:

Крім того, жертвою булінгу може стати той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно.

Варто зазначити, що сором’язливі та закриті до спілкування діти стають жертвами булінгу в 2 рази частіше.

Всі ці риси не обов’язково, але можуть призводити до цькування (зазвичай у школі чи в соціальних мережах).

До чого призводить булінг?

Особливість цькування в тому, що він негативно впливає на всіх учасників (жертв, агресорів та спостерігачів) та має деструктивні наслідки в їхньому майбутньому житті:

Дослідники стверджують, що навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід у психіці дитини.

Як зрозуміти, що ваша дитина піддається булінгу?

Зверніть увагу на дев’ять найпоширеніших ознак:

1. В дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.

2. Боїться ходити до школи або брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт).

3. В дитини з’являються зіпсовані речі.

4. Вона втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.

5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами (або ж такі ознаки з’являються після спілкування в соціальних мережах).

6. Постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.

7. Має розлади сну або часті погані сни.

8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.

9. Дитина наносить собі ушкодження.

Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитися від агресора.

Як запобігати булінгу?

Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, якщо ви стали свідком булінгу:

1. Негайно втручайтеся та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.

2. Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми.

3. Займіть нейтральну позицію — обидві сторони конфлікту потребують допомоги, запропонуйте дітям самостійно вирішити конфлікт.

4. Поясніть, які саме дії є булінгом і чому їх необхідно припинити.

5. Уникайте в спілкуванні слів «жертва» чи «агресор» для запобігання тавруванню й розподілу ролей

6. Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, й вимагайте вжити заходів щодо припинення цькування.

У Європі в складних ситуаціях булінгу застосовують механізм шкільної медіації, коли спеціально підготовлений педагог чи психолог, який не має жодного стосунку до конфлікту, модерує зустрічі між дітьми, їхніми батьками та вчителями. Всі отримують право висловитися, поглянути на ситуацію з різних точок зору.

У НВК№ 9 імені А.М.Трояна поступово теж запроваджують цю практику.

Як допомогти дитині, якщо вона піддається булінгу?

Діти зазвичай соромляться говорити про те, що стали жертвами булінгу, й схильні звинувачувати себе. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

«Для батьків дуже важливо вміти попередити або належним чином відреагувати на булінг, з яким стикаються їхні діти. Вони мають бути уважними, спілкуватися та підтримувати своїх дітей», — підкреслює Джованна Барберіс, голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні.

Як допомогти дитині, якщо вона виявилася агресором?

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу:

Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу. Це тривалий процес, який потребує витримки й терпіння.

Як сьогодні в Україні запобігають булінгу?

Експерти Українського інституту дослідження екстремізму стверджують, що усунути булінг як явище неможливо. Цькування є наслідком загальної системи нерівності людей — майнової, фізичної, етнічної, інтелектуальної та гендерної.

Україна лише розпочинає створювати систему протидії булінгу.

Однак профілактичні заходи дозволяють значно зменшити прояви булінгу.

Психологи й соціальні працівники проводять у школах профілактичну, превентивну роботу. Вони пояснюють дітям негативні наслідки булінгу, розповідають, як можна захистити жертву. Їх вчать втручатися, а не бути пасивними спостерігачами.

В підлітків і дорослих є можливість подзвонити на гарячу лінію й отримати підтримку спеціалістів.

Наразі в нашій державі проводиться інформаційна кампанія «Викресли булінг», організована ЮНІСЕФ за підтримки уряду Німеччини. Ядром кампанії є веб-сайт, на якому школярі та батьки можуть знайти інформацію про булінг, його наслідки та можливі дії для подолання цієї проблеми.

Зупинимо його разом!

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ З ВИКОРИСТАННЯМ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Психолог радить.

За матеріалами  веб-ресурсу  Нова Українська школа.

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні  більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

ПЕРЕЖИТИ КАРАНТИН: 5 ПОРАД ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

Психолог радить. За матеріалами веб-ресурсу "На урок"

Поради, які допоможуть пережити дні вимушеного карантину.

Ми постійно говоримо про те, як розказати дітям про коронавірус та пояснити їм серйозність ситуації, як та чим зайняти дітей під час карантину, як організувати дистанційне навчання... Але чи завжди встигаємо подумати про себе? Погодьтеся, зараз усі ми опинилися у непростій ситуації, яка потребує витримки, душевних сил та розуміння. Карантин виявився довшим, ніж ми очікували, але не варто налаштовуватися на негатив. Що робити та як захистити себе?

1. Подбати про інформаційну гігієну

Інтернет дає нам дуже багато інформації, але чи завжди вона правдива? Така пекуча тема як коронавірус очікувано стала причиною появи сотень фейків, які активно розлетілися фейсбуком. На жаль, багато хто їм вірить, як результат – люди панікують. А до чого призводить паніка? До пустих полиць у магазині, сварок із рідними та колегами, зайвих нервувань та депресій. 

То ж що робити? Довіряти лише перевіреним джерелам, а ще краще – науковим. Не розповсюджуйте неперевірену інформацію, адже може виявитися, що ви підтримуєте фейки. А це не просто погано, це ще й шкодить вашій репутації як педагога! І ще неодмінно дозуйте інформацію. Не варто цілодобово сидіти у фейсбуці та перечитувати геть усі новини. Офіційної статистики чи коментарів від уповноважених осіб цілком достатньо. До речі, розібратися з новинами та зрозуміти, де ж фейк, а де правда, цілком реально

2. Працювати

Мабуть, ви чули від знайомих та друзів, що вони вже втомилися від карантину та просто не знають куди себе подіти? І це тільки другий тиждень! Справді, карантин аж ніяк не відпустка, і якщо людина зараз вимушено не працює, то така реакція є цілком нормальною. Тож радіймо дистанційному навчанню! Так, той факт, що вчитель має організувати дистанційну взаємодію з учнями та колегами, навчитися працювати з новими інтернет-ресурсами та займатися самоосвітою є величезним позитивом! Педагоги зайняті, а отже їм ніколи сумувати, піддаватися паніці та впадати у депресію.

3. Проводити час із родиною

Звісно, їхати до родичів у сусіднє місто не варто. Але ж ми все одно лишаємося зі своєю родиною і з дітьми. Звісно, коли працюєш дистанційно, необхідно організувати час таким чином, щоб встигнути і поспілкуватися, і зробити все, що запланував. Утім, педагогам не звикати до таких ситуацій, чи не так? А ті люди, які щоденно справляються із цілим класом, точно впораються і зі своїми дітьми! Можна, наприклад, створити перелік справ, які має зробити дитина, дібрати кілька цікавих ігор тощо. А вже ввечері вся родина зможе поспілкуватися.

4. Почати стежити за своїм здоров'ям

Наприклад, правильно харчуватися. Виключте з раціону шкідливі продукти, наприклад, солодке, ковбаси та соуси. Вживайте більше овочів та фруктів, не нехтуйте вітамінними комплексами. Так, вони не врятують від коронавірусу (хоча і такі «новини» траплялися), але однозначно покращать самопочуття та настрій. А коли вчитель у доброму гуморі, то й учні засвоюють знання краще!

А ще почніть займатися спортом. Просто вдома. Навіть звичайна зарядка покращить настрій, а якщо знайти на ютубі відео зі вправами від професійних тренерів – взагалі чудово! Зрештою, зумбою можна займатися і у квартирі. А от недостатня активність під час карантину здатна погіршити наше самопочуття: як фізичне, так і психологічне, а це призведе до зниження імунітету. 

5. Медитувати або концентруватися на чомусь приємному

Негативу зараз не просто багато, а надзвичайно багато. Тож варто відгороджуватися від нього самому та вчити учнів, особливо це стосується одинадцятикласників, які і так переживали через ЗНО, а теперь ще переживають через ЗНО під час карантину. А вчителі переймаються тим, як у таких умовах встигнути підготувати учнів до зовнішнього незалежного оцінювання. Тож заспокйтеся!

Просто сядьте зручно, заплющіть очі та уявіть щось приємне. Те, що подобається особисто вам. Квіти, струмок, аромат парфумів, ліс, улюблене місце на природі тощо. Дозвольте собі відчути насолоду від споглядання улюблених речей, глибоко вдихніть та з посмішкою йдіть далі! 

І пам'ятайте: карантин завершиться і життя поступово повернеться до нормального ритму. Тож будьмо готові до позитивних новин!

ПОРАДИ УЧНЯМ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ З ВИКОРИСТАННЯМ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

1.Дотримуйтесь графіка            

Під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день  сидіти перед екраном телевізора. Але зміна графіка також може викликати стрес. Корисно буде написати на аркуші паперу або на стікерах докладний розпорядок дня і розмістити його так, щоб ви постійно його бачили. Важливо, щоб у вас були чіткі очікування щодо того, що буде відбуватися упродовж дня – коли буде час для навчання, а коли – для читання й відпочинку. 

2. Підтримуйте контакт з друзями і близькими 

Дуже важливо підтримувати контакт з друзями – це знизить рівень стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви тимчасово не можете відвідати особисто. Використовуйте Viber або інші відеочати, спілкуйтеся в месенджерах і соцмережах.

3. Влаштуйте танцювальну вечірку   

Запропонуйте батькам разом з вами влаштувати вечірку.

Якщо карантин не дозволяє вам гуляти на свіжому повітрі, влаштуйте танцювальну вечірку вдома. Все, що вам потрібно, – знайти в Інтернеті улюблену музику.

4. Під час карантину використовуйте електронні пристрої з розумом 

До негативного впливу сучасних гаджетів не відноситься випромінювання, але при неправильному дозуванні  екранного часу і неадекватному його розподілі, їх використання може негативно впливати на нервову систему, зір, сприяти ожирінню і неправильному обміну речовин. Отже, треба знати і дотримуватися певних правил використання цифрових гаджетів, розроблених медичними працівниками та науковцями.

5.Беріть участь у домашніх справах 

Домашні обов'язки потрібні для того, щоб здобути навички, які будуть корисні у дорослому житті. Розвиток цих умінь додасть впевненості в майбутньому.

6. Читайте книги         

Читання знижує стрес. Доведено, що лише шість хвилин читання знижує рівень стресу на 65%. Навіть від нудьги рятує. Цікавий сюжет художнього твору відволікає від проблем та заспокоює.

Ще раз про булінг

Психология НВК 9 імені А. М. Трояна  Хамелюк Т. О. 30.03.2021 року успішно завершила курси "Протидія та попередження булінгу (цькування) в закладах освіти" - 80 годин.

І сьогодні хочемо знову запропонувати до розгляду цю актуальну тему.

БУЛІНГ: ПОРАДИ БАТЬКАМ, УЧИТЕЛЯМ ТА ДІТЯМ

Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням у школі. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить до  непоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля.

к побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

НАВЧАННЯ ВДОМА: ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

Дистанційне навчання – це, насамперед, не про технічні засоби, а про те, як учителю налагодити зв’язок з учнями, підтримати їх і вдало спланувати роботу.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ

МОЛОДША ШКОЛА

1. Ідеально, якщо у вас є можливість і сили збирати дітей через Zoom або подібні застосунки з можливістю відеоконференції, щоб діти могли спілкуватись одне з одним – хоча б 10 хвилин на день. Нинішня ситуація – чудова можливість стимулювати дітей до спілкування в колективі, що, між іншим, є профілактикою булінгу.

Класна група у вайбері або щось інше, будь-який застосунок, який дасть можливість дітям надсилати одне одному промені добра, – це має бути ініційовано вчителем. З маленькими можна разом співати пісеньку – скажімо, ту, яку вони співали у класі, або проводити те ж ранкове коло: його можна робити в загальний конференції – “привіт-привіт” і надсилати одне одному сердечки.

2. Спілкування онлайн – це велике психічне навантаження для маленької дитини, у деяких аспектах набагато більше, ніж перебування у класі. Це стосується малюків, у яких ще немає внутрішнього розуміння, як влаштоване віртуальне спілкування.

На вас падає велике навантаження, бо ви стаєте модераторами загальної розмови. Вам треба впевнитись, що всі бачать одне одного, що в кожного є право голосу, і ви регулюєте ці контакти. Окремо вам треба попередньо побудувати концепт і план вашої зустрічі так, щоб це не перетворилося просто в загальний галас.

3. Важливо відзначити кожного персонально. Якщо знайдуться сили, кожному сказати добре слово та прислати персональний смайлик, як дають наліпки малюкам.

4. Для малюків важлива не частота, а регулярність спілкування. Можна виходити у відеоконференцію не щодня, а кілька разів на тиждень – це логічно ще й з огляду на те, що на підготовку витрачається набагато більше часу. Треба також дати собі час на відновлення, бо віртуальне спілкування для багатьох енергетично затратніше, ніж урок у класі.

5. Коли діти зустрічаються після розлуки і перебувають у стані стресу, та ще й зустріч відбувається в незвичному форматі – треба максимально уповільнити темп розмови. Тому що від наших темпу і гучності залежить стан того, хто з нами взаємодіє. Ваш спокійний і тихий голос уже буде стабілізацією.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

1. З підлітками важливо встановити жорсткий режим зустрічей. Треба, аби вони чітко знали, що коли буде, коли вони здають домашнє завдання тощо.

2. Важливо, щоб учитель дав підтримку учням. У тому сенсі, що він має розуміти, як їм складно – насамперед, не спілкуватись одне з одним. Адже головне завдання підліткового віку – входити в контакт зі своєю референтною групою, тобто з однолітками. А вони зараз майже позбавлені цього контакту.

3. Хоча підлітки – вже не малюки, чудово, якщо у вчителя буде можливість їх усіх бачити. Якщо ви можете сказати персональне слово кожному або просто перелічити всіх у загальному чаті – це теж буде важливо. Тому що, не дивлячись на їхній опір дорослим, підліткам треба відчувати себе частиною загалу. Прекрасно, якщо у класі був спільний ритуал – наприклад, вітання або прощання, чи якась особлива фраза. Якщо цього не було – вчителям було б чудово такі ритуали напрацьовувати.

СТАРША ШКОЛА

1. У старшій школі діти зазвичай самі знають, чого їм не вистачає і де в них слабкі місця. Учитель спрямовує їх, відкриває їм двері і насправді більше орієнтується на питання, які вони ставлять. Ну, і сам ставить питання – у чому зараз я можу вам допомогти?

2. Говоріть їм, якщо виникають технічні складнощі і просіть поради. І, можливо, якщо в них залишаються сили і час, запропонуйте бути тьюторами, розробниками і “пояснювателями” чогось для молодших дітей. Тому що учні середньої школи будуть краще вчитись у старшокласників, ніж у вчителів. А для старшокласників це можливість повторити матеріал, адже ЗНО містить програму всієї школи з 5 класу.

3. Для старшого школяра вчитель є провідником. Це довірена людина, до якої можна звернутись. Карантин – це час, коли діти можуть поставити вам додаткові запитання, надолужити щось за індивідуальним планом. Учитель час від часу має виходити на спілкування з усією групою, але можна також просто надсилати завдання в месенджер: у нормі, у старшокласників має вистачити послідовності їх виконати. Звісно, це не скасовує особистий контакт, адже це, окрім передачі знань, – підтримка.

Важливо розуміти, що ця криза дає нам можливість обнулитись, вийти з цього в новій якості одне для одного. Це шанс і для вчителів, і для директорів шкіл – передивитись відносини, кордони одне одного. Ця можливість не пов’язана з віком, посадою або обставинами, а виключно з нашими станом і готовністю до змін.

6 ПОРАД, ЯК ПІДТРИМАТИ ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ

Пандемія COVID-19 несе із собою тривожність, стрес і невпевненість. Особливо сильно їх відчувають діти різного віку. Різні діти справляються з такими емоціями по-різному. Але якщо у житті вашої дитини реальністю стали закриття школи, скасування подій або розлука з друзями, ваша любов та підтримка потрібні їй зараз як ніколи.

ПОРАДИ  про те, як можна створити нормальні умови вдома під час «чергової  (тимчасової) реальності».

1. БУДЬТЕ СПОКІЙНІ ТА ІНІЦІАТИВІ 

Батьки мають проявляти ініціативу та спокійно говорити зі своїми дітьми про коронавірусне захворювання (COVID-19), а також про важливу роль, яку діти можуть відігравати у підтримці свого здоров’я. Розкажіть їм, що хтось із вас в якийсь момент може відчути симптоми, які часто дуже схожі на застуду або грип, і що їм не потрібно надто лякатися цього. Батьки мають заохочувати своїх дітей повідомляти їх про погане самопочуття або про переживання через вірус, щоб батьки мали змогу допомогти. 

Дорослі можуть співчувати тому, що діти нервують і переживають через COVID-19. Запевняйте своїх дітей, що що багато симптомів COVID-19 можна лікувати. У зв'язку з цим ми можемо нагадати дітям, що є багато ефективних речей, які ми можемо робити, щоб захистити себе та інших людей і при цьому краще контролювати обставини: часто мити руки, не чіпати обличчя та підтримувати дистанцію з іншими людьми.

Інша річ, яку батьки можемо зробити – це допомогти дитині подивитись навколо себе. Скажіть дитині: «Слухай, я знаю, ти відчуваєш справжнє занепокоєння через ймовірність зараження коронавірусом, але за допомогою тих речей, які ми просимо тебе робити – мити руки, залишатися вдома – ми також дбаємо про інших людей у нашій громаді. Ми думаємо і про людей навколо нас».

2. ДОТРИМУЙТЕСЬ  РУТИНИ (РОЗПОРЯДКУ ДНЯ)

Діти потребують розпорядку. Ось так. І все, що ми маємо дуже швидко зробити зараз – це розробити новий розпорядок, аби кожен і кожна з нас спокійно прожили ці дні.  Наполегливо рекомендую батькам забезпечувати, щоб у дітей був розпорядок дня, який може включати в себе ігровий час, коли дитина може за допомогою свого телефону зв’язатися з друзями, та час, вільний від гаджетів. Також обов'язково має бути час на допомогу батькам із хатніми справами. Нам потрібно думати про те, що ми цінуємо, і вибудувати такий розпорядок, який це максимально відображає. Для наших дітей буде великим полегшенням жити за передбачуваним графіком і знати, коли вони мають працювати, а коли вони можуть пограти. 

Дітям 10-11 років ми б запропонували створити розпорядок самостійно. Дайте їм подумати про ті речі, які слід включити в їхній день, а потім попрацюйте з тим, що вони створять. Що стосується дітей молодшого віку, все залежить від того, хто про них піклується ( зрозуміло, що не всі батьки залишаються вдома, щоб це робити). Структуруйте свій день так, щоб спершу зробити всі потрібні дітям речі: від шкільних завдань до інших справ, а потім вже переходьте до інших речей. Для деяких сімей зробити всі рутинні справи на початку дня буде найкращою стратегією. Іншим сім'ям може бути краще розпочинати робочий день трохи пізніше, після довгого сну та спільного сімейного сніданку.

Батькам, які не мають можливості слідкувати за тим, що роблять їхні діти протягом дня,  радимо спільно з тими, хто піклується про дітей, подумати про різні варіанти розпорядку дня та обрати той, який спрацює найкраще.

Будьте готові, що діти будуть дуже засмучені та дуже переживатимуть через втрати, які вони відчуватимуть. Підтримайте їх і кажіть їм, що відчувати сум – цілком нормально.

3. ДОЗВОЛЬТЕ   ДІТЯМ ВІДЧУТИ СВОЇ ЕМОЦІЇ

Коли закриваються школи, це означає скасування шкільних вистав, концертів, спортивних матчів та заходів, пропуск яких через коронавірусне захворювання (COVID-19) стає приводом для сильного розчарування. Порада у цьому випадку наступна – дозвольте дітям посумувати. У житті підлітків це великі втрати. Для них вони більші, ніж для нас, оскільки ми вимірюємо ці речі відповідно до свого життя та досвіду. Будьте готові, що вони будуть дуже засмучені та дуже переживатимуть через втрати, які вони відчуватимуть. Підтримайте їх і скажіть їм, що відчувати сум – це цілком нормально.

4. ЗАПИТУЙТЕ  У ДІТЕЙ, ЯКУ ІНФОРМАЦІЮ ВОНИ ОТРИМУЮТЬ

Про коронавірусне захворювання (COVID-19) шириться багато дезінформації. Дізнайтеся, що саме ваша дитина чула про захворювання і що з цього вважає правдою. Недостатньо просто повідомити своїй дитині точні факти про вірус, тому що якщо вона вже десь чула якусь дезінформацію, вона просто поєднає її з тим, що їй скажете ви. Тому важливо, щоб ви запитували, що саме ваша дитина вже знає про коронавірусне захворювання, і одразу допомагали дитині розбиратися, якщо бачите, що вона заплуталася. Дізнайтеся, що ваша дитина вже знає, і давайте перевірену інформацію, щоб привести дитину до правильного розуміння.

Якщо у них є запитання, на які ви не знаєте точної відповіді, не намагайтесь вигадати відповідь. Використовуйте це як можливість знайти інформацію разом. Використовуйте у якості джерел інформації веб-сайти організацій, яким можна довіряти – такі, як ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров'я.

Багато дітей стикаються з булінгом у школі чи в Інтернеті через спалах коронавірусного захворювання (COVID-19). Ваші діти мають знати, що ви завжди допоможете їм, якщо над ними знущатимуться. Найкращий спосіб подолати будь-який вид булінгу – залучати СВІДКІВ.  Не слід очікувати, що діти самостійно дадуть відсіч кривдникам. Скоріше, ми повинні заохочувати їх звертатися за допомогою та підтримкою до друзів чи дорослих.

5. ОРГАНІЗОВУЙТЕ РАДІСНІ ПОДІЇ

Коли мова йде про те, як впоратися із важкими емоціями, привертайте до себе увагу своєї дитини і намагайтеся врівноважити розмови про почуття з радісними подіями. Дозвольте дітям відволікатися від смутку. Влаштовуйте раз на декілька днів ігрові вечірки або разом готуйте їжу. 

Підліткам слід дозволити деяку свободу у користуванні їхніми гаджетами, але не в будь-який час та за будь-яких обставин.  Радимо сказати прямо своїй дитині про те, що ви розумієте, скільки зараз в неї з'явилось вільного часу, але проводити весь цей час у соцмережах через гаджети – це не дуже гарна ідея. Запитайте свого підлітка: «Як нам із цим бути?». Запропонуйте йому скласти план користування гаджетами і скажіть, що ви думаєте про цей план. 

6. СЛІДКУЙТЕ ЗА ВЛАСНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

Звісно, батьки теж відчувають тривогу, а наші діти зчитують наші емоції. Радимо батькам робити все, що в їхніх силах, аби керувати власною тривогою і не накручувати дітей власними страхами. Це означає, що іноді треба стримувати важкі емоції, особливо, якщо вони дуже інтенсивні1.

Діти покладаються на своїх батьків у питаннях безпеки. Важливо, щоб батьки пам'ятали, що вони водії автівки, в якій діти – це пасажири. І тому навіть якщо дорослі відчувають занепокоєння, то  мають керувати автівкою так, аби пасажири почували себе в безпеці.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПОРАДИ ПЕДАГОГУ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Як уберегти  себе  від впливу стресу, що руйнує, і допомогти набутити впевненості, оптимізму і натхнення вам-вчителям  і вашим учням.

✅Прагніть до максимальної, але доступної для вас життєвої мети.

✅Відпочивайте ще до того, як встигнете стомитися.

✅Використовуйте енергію стресу в інтересах особистого зростання.

✅Постійно створюйте у своїй уяві зону психічної безпеки, комфорту і відпочинку.

✅Пам’ятайте дуже важливу рекомендацію П. Брегга про те, що єдиний спосіб продовжити своє життя – це не укорочувати його.

АНТИСТРЕСОВІ  ПРАВИЛА ЖИТТЯ І ПОВЕДІНКИ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ 

Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

❗ПРАВИЛО 1

Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

❗ПРАВИЛО  2

Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

❗ПРАВИЛО 3

Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я.

❗ПРАВИЛО 4

Зробіть паузу.

Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

💠зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);

💠порахувати до 10;

💠вийти з приміщення;

💠переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим що дасть можливість зняти напруження:

💠перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;

💠вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і 

💠поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);

💠підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;

💠звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди;

зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою.

Навчайтеся планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою,      як      дамоклів    меч.

Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними.

💠Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування.

💠Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий.

💠Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. 

💠Перенесіть їх у кінець списку.

💠Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе вчитель. 

💠Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання.

💠Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра.

💠Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.

💠Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план.

💠Контролюйте процес. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не менш важливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, імовірно, найважливіша якість, яка необхідна для того, щоб перебороти стрес. Стрес — це не стільки результат напруженої роботи і негативних подій, скільки результат відчуття того, що життя занадто складне і не піддається контролю.

❗ПРАВИЛО 6

Намагайтеся завершувати ситуації.

Для   того щоб уберегти    себе   від стресу, вчіться відслідковувати незавершені ситуації. Якщо ви зазнаєте утиску незавершених справ, спробуйте скоротити їхнє число,  для цього виконайте          такі чотири дії:

💠усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого рішення і марно розтрачує ваші сили;

💠прийміть рішення завершити її;

подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращу можливість і покладайтеся на себе;

💠запровадьте свій план у життя.

Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід, але не залишайте її незавершеною.

❗ПРАВИЛО 7

Визнайте й прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає     почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки   добре         ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі.

💠Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта.

💠Уникайте непотрібної конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

❗ПРАВИЛО 8

Будьте «позитивною» особистістю.

💠Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів. Учіться хвалити інших за   ті       речі,          які     вам   у       них   подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

💠Рахуйте ваші удачі!

💠На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б.

💠Щодня хваліть себе по декілька разів.

💠Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Згадайте відомі слова: «От так Пушкін!».

💠Щодня освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе. Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині.

💠Учіться терпіти й прощати.

💠Нетерпимість до інших призведе до фрустрації  й гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Прощайте й забувайте. Не скаржтеся, не скигліть, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може.

💠Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви буде виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре.

💠Якщо ви почуваєте, що знаходитеся всильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи.

💠Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте  їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

❗ПРАВИЛО 9     

Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас.

💠Опануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

💠Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічну,  уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя? Нічого не робити не означає відпочивати.. Дозвільний розум і ледаче тіло страждають від стресу неробства. Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки  в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак  життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

💠Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових цій. Коли людина намагається реалізувати цю здатність на практиці, вона переборює  найбільшу перешкоду на шляху до стресостійкості. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається.

💠Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне –  майстерність контролювати стрес.

💠Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

💠Ваш вибір визначає, чи дозволите ви подіям одержати над вами верх, чи будете самі контролювати їх і, відповідно, чи зумієте сприймати стрес як труднощі, які можна перебороти й перетворити собі на користь. Таке невелике коригування відносин до труднощів є основним принципом, що лежить в основі стійкості до стресів. Упровадивши цей простий принцип у повсякденне життя, ви зможете перетворити стрес на рушійну життєву силу, змусити його працювати на вас, а не проти вас (Вправи: «Ідеальна модель», на розвиток уяви).

❗ПРАВИЛО 10        

Звільніться від «ментальних токсинів» стресу.

💠Щоб звільнитися від ментальних токсинів стресу, потрібно виконати своєрідне ментальне прибирання        за допомогою засобів раціональної терапії.

Для цього поверніться у момент минулого, де ви були не цілком задоволені своїм поводженням і переживіть його ще раз, але вже не так, як у вас вийшло тоді. Відомий американський психотерапевт Вірджинія Сатир називає це «повернутися й побачити новими очима». З позиції сьогодення зрозумійте, чого вам не вистачало тоді для більш успішного поводження.

«Потренуйтеся» кілька разів, поки не будете задоволені своєю реакцією. Доможіться такої зміни уявлення про стресор, щоб воно більше не служило для вас джерелом напруження. 

💠Перетворюйте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Додаючи спогадові характеристики сильного позитивного переживання, ви не тільки захищаєтеся від впливів стресу, але й здобуваєте впевненість, що надалі цей спогад стане позитивно впливати на всі наступні події. Крім того, ви перетворюєте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

❗ПРАВИЛО 11        

Регулярно робіть фізичні вправи.

Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи під музику. Подаруйте тілу свято: відвідайте лазню,         зробіть масаж (самомасаж).

Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується. Кілька разів на день займайтеся фізичними вправами.

❗ПРАВИЛО 12

Щодня знаходьте привід посміятися.

Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою.          Сміх є        дієвим засобом боротьби зі стресом.   За твердженням    Анрі    Рубінштейна,               автора        книги «Психосоматика сміху»,   одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

Пам’ятайте, щоб вище наведені поради стали діяти, недостатньо їх прочитати, зрозуміти прочитане, потрібно їх обов’язково застосувати.

КОЛИ ВАША ДИТИНА ПЕРЕБУВАЄ У СТАНІ ВІДЧАЮ

У випадку, коли ваша дитина перебуває у стані відчаю, слід поводитися так:

✅Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

✅Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

✅Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

✅Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

✅Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

✅Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

✅Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

✅Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

✅Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, майте власну позицію.

✅Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді на запитання, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

✅Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

І останнє – ЯКЩО  ВИ НЕ ЗНАЄТЕ, ЩО ГОВОРИТИ, НЕ КАЖІТЬ НІЧОГО, ПРОСТО БУДЬТЕ ПОРУЧ.

ВЗАЄМОДІЯ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

ВЗАЄМОДІЯ  БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

✅Діти дуже емоційно прив’язані до батьків, то ж не впадайте в паніку щодо короновірусу і пояснюйте усе.

✅Діти молодшого шкільного віку мусять лишатись тільки з дорослим.

✅ Якщо йдеться про дитину молодшого шкільного віку, то вона не можезалишатися сама. Так само дитина підліток не може доглядати замолодшою від себе. У неї ще не сформована відповідальність, а увагаможе відволіктись на якусь забавку і буде втрачено контроль замалечею. Єдина адекватна порада у такій ситуації – знайти дорослулюдину з числа рідних, чи знайомих, яка могла б доглянути дитину.

✅ Перевірте дітей на відповідальність і залиште їм цікаві завдання. Повернувшись додому перевірте їх виконання.

✅ Якщо ж доведеться залишати вже старшу дитину саму, то тут батьки повинні розуміти, на скільки дитина вміє сама себе зайняти. Якщо у неї ще немає такої здатності, тоді вона ще не підросла і не можна її залишати. Якщо ж вже достатньо розвинута – то в сучасному світі у  дітей достатньо розваг.

✅ Крім того, дитині треба дати якісь завдання (помити посуд, полити квіти тощо). Навіть, якщо вона не захоче зробити цього, то буде відчувати цей обов’язок і він буде червоною ниткою проходити через її день. До того ж, завдання будуть підштовхувати дитину шукати альтернативні заняття, щоб не виконувати цих обов’язків. У цьомуголовне, щоб у дітей було відчуття наповненості, значимості дня,відчуття якихось перемог.

✅ Кілька тижнів - це доволі багато, якщо дитину тримати на карантині. Все ж для неї це стрес, бо вона буде переважно перебувати у замкнутомупросторі і з купою обмежень. Тому дітей треба виводити гуляти, де не

має великого скупчення людей.

✅ Добре зважте чи брати дітей з собою на роботу.

ПОРАДИ  БАТЬКАМ: ЯК  “ТРИМАТИ СЕБЕ В РУКАХ ” І НЕ ЗРИВАТИСЯ НА ДИТИНІ 

● Поставте себе на місце дитини і постарайтесь зрозуміти її.

● Спробуйте зрозуміти причину вашого гніву. Можливо не дії дитини вас розізлили.

● Відразу все з'ясовуй, наприклад: “Я засмучуюсь, коли ти не робиш вчасно уроки”.

● Якщо чимось розгнівались, опануйте свої емоції: вийдіть з кімнати, дихайте глибоко, випийте чаю, вийдіть на прогулянку.

● Думайте про вирішення проблеми, а не про її суть. Поміркуйте над тим, що можна зробити зараз, щоб виправити ситуацію.

● Приділіть увагу собі, виділяйте для цього час, щоб уберегтися від емоційного вигорання.

● Розподіліть обов'язки у сім'ї, просіть у дітей про допомогу.

● Прислухайтесь до критики та порад інших, але фільтруйте їх.

● Зверніться до психолога за допомогою. В Україні є безкоштовні лінії психологічної підтримки для батьків. 


БУДЬТЕ  ЗДОРОВІ! 


При підготовці матеріалів використані інтернет-ресурси.

Стоп жорстоке поводження!

На жаль тисячі українських дітей страждають від жорстокого поводження. Діти мають право на захист від приниження та насильства, яке карається законом.

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі і іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: ЩО  ТРЕБА ЗРОБИТИ, АБИ ДІТИ ПОВОДИЛИСЯ ДОБРЕ? 

СКОРИСТАЙТЕСЬ НАШИМИ ПОРАДАМИ. 

🚸ПОДАВАЙТЕ  ДІТЯМ ПРИКЛАД ХОРОШОЇ ПОВЕДІНКИ.

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

🚸 ЗМІНЮЙТЕ ОТОЧЕННЯ, А НЕ ДИТИНУ.

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

🚸ВИСЛОВЛЮЙТЕ СВОЇ БАЖАННЯ ПОЗИТИВНО

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

🚸ВИСУВАЙТЕ РЕАЛЬНІ ВИМОГИ Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

🚸НЕ НАДАВАЙТЕ НАДТО ВЕЛИКОГО ЗНАЧЕННЯ ЗАОХОЧЕННЯМ І ПОКАРАННЯМ

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

🚸ОБИРАЙТЕ ВИХОВАННЯ БЕЗ ПОБИТТЯ ТА КРИКУ

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

🚸ПОКАРАННЯ НЕ ДОПОМАГАЮТЬ ДИТИНІ ВИРОБИТИ НАВИЧКИ САМОКОНТРОЛЮ І ПОВАГИ ДО ІНШИХ.

Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

🚸ДОПОМАГАЙТЕ ДІТЯМ ВЕСТИ СЕБЕ КРАЩЕ, ДАЮЧИ ЇМ ВИБІР

Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення.

Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

⚠️Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина.

⚠️Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

⚠️І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини.

Про факти жорстокого поводження з дітьми або реальну загрозу їх вчинення повідомте службу у справах неповнолітніх чи соціальну службу, або зателефонуйте на Всеукраїнську дитячу лінію „Телефон довіри” 8 800 500 21 80 (дзвінки безкоштовні)


СТРЕС І ТЕХНІКИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ

СТРЕС  І ТЕХНІКИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ - тема курсу, який успішно закінчила психология НВК 9 Хамелюк Т. О.

ЯК ЗБЕРЕГТИ СВОЄ ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ПІД ЧАС КАРАНТИНУ. 

«Спокій, один лише спокій, доводиться повторювати частіше в той час, коли рівень суспільної напруги зростає з кожною годиною, але чи легко це зробити? Світ занадто динамічний, і ми часто не встигаємо за змінами. Думки скачуть, вловити головне в суєті практично неможливо - і тому зростає нервове напруження.

ЯК ЗБЕРЕГТИ  ДУШЕВНУ РІВНОВАГУ, ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ТА НЕ ПІДДАВАТИСЯ ПАНІЦІ НА ПЕРІОД КАРАНТИНУ. 

Що варто робити у першу чергу?

⚠️ ДОТРИМУЙТЕСЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГІГІЄНИ.

Стрес у життя людини приносить не тільки робота та особисті відносини, але й новини із зовнішніх джерел. Навіть читання лякаючих заголовків новин викликає в організмі викид кортизолу, який називають гормоном стресу та найсильніших емоцій страху та агресії. Надлишок гормону кортизолу може впливати не тільки на психіку, але й призводити до тілесного стресу.

Тому порада дуже проста - час від часу відпочивайте від новин, не дозволяйте інформаційному впливу керувати вашим настроєм.  

⚠️АНАЛІЗУЙТЕ ДУМКИ.

Як тільки ви відчуваєте, що вас накриває хвиля паніки і хвилювання, сконцентруйтеся на тому, що ви усвідомили цей момент. Занепокоєння відступає, якщо людина робить хоча б спробу його побороти: Визнайте свій стан: «Так, я панікую, хвилююся, майже плачу і т.д.» Як тільки ви змогли перервати імпульс негативних думок, ви зможете бути більш раціональними і з “ясною головою”, щоб правдиво їх оцінити.

⚠️ДИХАЙТЕ.

Дихання - найефективніший метод емоційної саморегуляції у стресових умовах.

Відкладіть всі відволікаючі фактори, сядьте на стілець,  відкиньтеся в кріслі, закрийте очі, розслабте всі м'язи і просто дихайте. Вам потрібно на деякий час зосередитися виключно на своєму диханні, щоб перервати блукання розуму. Думайте про те, як це - вдихати і видихати. Це звучить просто, але на ділі не так й легко зробити. У критичний момент зафіксуйте свою увагу на процесі - вдих через ніс, видих через рот - і ви відчуєте, як стрес потроху відступає.

Цілком природно, якщо через кілька вдихів ви почнете думати про щось інше. Тоді просто знову зосередьтесь на диханні і продовжуйте вправу. Якщо для вас це легке завдання, почніть рахувати свої вдихи і видихи до 20.

⚠️ВИСИПЛЯЙТЕСЬ.

Ваш самоконтроль, увага і пам’ять - все це зменшується, якщо ви мало спите. Позбавлення снувикликає збільшення гормонів стресу навіть при відсутності стресової ситуації.

Сон - особливий фізіологічний стан. Відпочити найкраще можна саме вночі, так як наш організм здатний повністю розслабитися, а мозок зарядитися. Саме тому, щоранку ми прокидаємося зі “свіжою головою”.

⚠️ЧАС САМОРОЗВИТКУ

Варто розуміти, що період карантину - це час для саморозвитку, пізнання себе та близьких, тому краще шукати можливості для налагодження стосунків з близькими. Оскільки на період запобіжних заходів більшість людей знаходиться вдома не на самоті, варто звернути увагу й на емоційний стан рідних. «Обов'язково говорити слова підтримки та турботи: «Чим я можу тобі допомогти» або «Чим я тобі можу зарадити». Лише теплі слова: «Я поруч, якщо потрібно поговорити я готова(ий) тебе вислухати». Звичайна розмова про занепокоєння і труднощі може послабити стресі створити новий погляд на ситуацію.

Не дивлячись на труднощі, варто думати про майбутнє, саме ці думки допоможуть не піддаватися паніці та вберегти психічне здоров'я.

БАЖАЄМО ВАМ ЗДОРОВ’Я! 

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА БЛИЗЬКИХ І ТРИМАЙТЕ СПОКІЙ!

ЯК ПІДТРИМАТИ ЛЮДИНУ З ДЕПРЕСІЄЮ. ІНСТРУКЦІЯ ВІД ПСИХОЛОГА

Депресія – це хвороба, і вона має свої симтоми, стадії та способи лікування.  

Захворіти на депресію може будь-яка людина незалежно від релігії, статусу, віку та професії.

На консультаціях чую від клієнток: "Не розумію, чому це трапилося саме зі мною. Це дуже несправедливо. Я просто хочу жити як раніше: мати більше енергії та бажання щось робити..."

Дійсно, не завжди можна визначити причину цієї хвороби. Іноді вона ховається в постійному стресі чи в критичній події, а ще часом – людина сама не в стані її виокремити.  

Можливо, хтось з рідних чи друзів поділився з вами, що переживає депресію, а ви не хочете залишатися осторонь.

ЯК МОЖНА ПІДТРИМАТИ ЛЮДИНУ, НЕ НАШКОДИВШИ?

З ЧОГО ВАРТО РОЗПОЧИНАТИ? 

Ось сім пунктів, які вам допоможуть зорієнтуватися. 

☑️ЗАУВАЖТЕ ЕМОЦІЇ ІНШОГО 

Чи не перша дія, яку нам хочеться зробити, коли поруч є людина в пригніченому настрої, заперечити її стан.

Сказати, до прикладу: "Чого ти? Все буде добре!" або: "Ну не можна так заглиблюватися в той свій сум!".

Таким чином, ми намагаємося вберегти себе, дистанціюватися від чужих емоцій, аби вони не вплинули на наше самопочуття.

Втім, так воно не працює. Коли ви заперечуєте або не помічаєте сумні переживання, людина з депресією почувається ще гірше.

Вона стає наче невидимкою, яка не має права відчувати та переживати різні емоції.

Людина розуміє: я залишаюся сама з внутрішнім болем, інші його не помічають.

Аби показати, що ви поруч, визнайте те, що переживає інша людина та що спостерігаєте ви: "Я бачу, що тобі зараз нелегко", "Дякую, що розповіла про свій стан. Мені дійсно прикро, що в тебе нема настрою та енергії".

Тоді людина розуміє, що вона та її переживання реальні та помічені, і вона має з ким їх розділити. Приховування та сором залишаються в минулому.

☑️УНИКАЙТЕ НЕГАТИВНИХ ОЦІНОК 

При депресії ми не можемо контролювати наш сум, апатію та пригніченість.

Не можемо подалі викинути пригнічуючі думки, коли нам заманеться.

Тому коли поруч є така людина, пригадайте, що її стан – не те, що вона свідомо вибрала для себе.  Депресію не можна просто так включити чи виключити, тому не картайте інших за неї.

☑️УТОЧНІТЬ, ЯКОЇ ДОПОМОГИ ЛЮДИНА ХОТІЛА Б ВІД ВАС 

У нас всіх є власні способи, аби покращити самопочуття. Для когось це побути в тиші, приготувати улюблену страву чи піти на пробіжку. Для інших – це поговорити з тими, кому довіряють.

Немає єдиного доброго способу, який працює для всіх без винятку.

Перш, ніж допомагати людині з депресією, запитайте: а яка допомога їй потрібна саме зараз? Що буде корисним? Чи можна її обійняти, чи краще просто посидіти поруч і послухати?

Люди з депресією дуже вразливі. Коли ми запитуємо: "Мені не байдуже на твій стан. Як я можу тобі допомогти?", "Я дуже хочу тобі допомогти, але не знаю, як... Підкажи, що я можу для тебе зробити", ми висловлюємо повагу до людини, її потреб та вибору.

Одночасно – даємо знати, що ти не один/одна, я поруч і тебе чую.

☑️РАЗОМ ОБМІРКУЙТЕ, НА ЩО МОЖНА ОПИРАТИСЯ 

Навіть під час депресії, у людини є те, що здатне її підтримати.

Це можуть бути види діяльності, спогади, релігія чи певні конструктивні переконання. Як от: "У школі мені складно вдавалася математика, але я її вивчила і навіть пішла на олімпіаду. Згодом, на роботі, опанувала те, що здавалося для мене надскладним. Зараз також вірю, що можу впоратися!"

На людей опиратися теж доцільно. За умови, що ці люди є значимими, і з ними пов`язаний приємний та позитивний досвід дружби чи стосунків.

Обговоріть те, що приносить радість, полегшення, спокій та заохочуйте людину регулярно звертатися до своїх "джерел сили".

З часом в неї побільшає енергії та мотивації, аби повернутися ще до інших занять, які вона виконувала до депресії.

☑️ЗАОХОЧУЙТЕ СПОРТИВНІ АКТИВНОСТІ 

Всупереч стереотипам, від заняття спортом депресія безслідно не розчиняється.

Втім, варто розуміти, спорт підвищує рівень адреналіну та ендорфінів. Зарядка, біг, фітнес чи будь-яке інше фізичне навантаження, допомагають людині дистанціюватися від її сумних думок, концентруючись на тому, що вона робить тут і зараз.

☑️ГОВОРІТЬ ПРО ДЕПРЕСІЮ ПРАВИЛЬНО 

Замовчування та недоговорене у цій темі змушує думати людину, що з нею коїться щось настільки моторошне – аж інші не хочуть це обговорювати та називати.

Очевидно, що їй некомфортно та страшно.

Коли ми ділимося правдивою інформацією про депресією, то знижуємо напругу та сором в того, хто її переживає. Допомагаємо людині розібратися, що з нею відбувається та куди вона може звернутися за допомогою.

Важливо говорити про депресію як про хворобу, яка діагностується та успішно лікується.

Інформацію для обговорення можна взяти з сайту Всесвітньої організації охорони здоров`я.

☑️ПОГОВОРІТЬ ПРО ВІЗИТ ДО ПСИХОЛОГА /ПСИХОТЕРАПЕВТА 

За декілька років психологічної практики я зустрічала тих, хто одразу звертався за допомогою. Помічав тривожні сигнали – і приходив на діагностику емоційного стану.

Втім, були і такі, хто довго відкладав консультацію. Часто це пов`язано зі страхом бути осудженим та незрозумілим.

Чим раніше людина звернеться за допомогою, тим вищий шанс, що її одужання відбудеться швидше.

Психологи та психотерапевти не оцінюють тих, хто прийшов за допомогою, не роздають ярликів, але визначають ваш стан, пропонують шляхи для покращення ситуації, розробляють план допомоги.

При легкій депресії, зазвичай, обмежуються психотерапією. При помірній може бути психотерапія, психотерапія в поєднанні з антидепресантами чи лише антидепресанти.

Аби зробити найкращий для вас вибір, ви обговорюєте всі варіанти з фахівцями. Ліки може призначити лише психіатр.

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ!

50 ЗАПИТАНЬ, ЯКІ БАТЬКАМ ВАРТО ПОСТАВИТИ СВОЇМ ДІТЯМ ДЛЯ ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ І РОЗУМІННЯ

Дорогі батьки, якщо бути максимально чесними перед собою,  чи змогли б ви зараз із впевненістю дати відповідь на запитання:  який улюблений колір вашої дитини?, який улюблений персонаж?, яка мрія сьогодні?, який найулюбленіших предмет?, що найважче у школі?, який серіал   зараз дивиться ваша дитина?, яка музика найчастіше звучить у її навушниках?... 

Впевнена, що більшість відповість : "так".

Але якщо дати такі ж запитання вашій дитині, чи будуть відповіді співпадати? І чим старша ваша дитина, чим більш вона самостійна, тим більш загадковим для батьків виявляєються її уподобання, інтереси і вибори.

Час карантину - це, в тому числі, час повернення до себе, час акценту на головному, час  для своїх близьких. Є сенс  спробувати використати його для зближення і розуміння з своїми дітьми.

Ми можемо досягти цього не лише відповідаючи на  запитання дітей, але й ставлячи власні.

Тож, окрім класичного "Як пройшов твій день?", оберіть хоча б частину запитань із цього списку.

***

1. Про що ти мрієш?

2. Що робить тебе щасливим?

3. Які у тебе друзі?

4. Якщо б ти міг зробити що завгодно прямо зараз, що б ти зробив?

5. Чого ти чекаєш, коли прокидаєшся?

6. Ти коли-небудь думав про те, щоб перейменувати кольори своїх олівців?

7. Який персонаж змушує тебе найбільше сміятися?

8. Якби ти міг відкрити магазин, що б ти продавав?

9. Який звуть твого супергероя і які сили він має?

10. Уяви, що ти на пляжі. Що найперше ти зробиш?

11. Якби ти міг вирощувати будь-що на городі, що б це було?

12. Що допомагає тобі почуватися сміливим?

13. Коли ти відчуваєш, що тебе люблять?

14. Як ти показуєш людям, що тобі не все одно?

15. Як ти почуваєшся, коли я тебе обіймаю?

16. Якби твої м'які іграшки-тваринки могли говорити, що б вони сказали?

17. Якби ти міг віддати 5000 гривень на благодійність, кому б ти їх віддав?

18. Як би виглядав твій будиночок на дереві? Опиши його ззовні і всередині

19. Що тобі подобається віддавати людям?

20. Ти багато сміявся чи радів сьогодні?

21. Якби ти міг написати книжку, про що вона була б?

22. Якби ти малював все, що приходить до твоєї голови, що б ти намалював просто зараз?

23. Якби ти був дизайнером одягу, як би цей одяг виглядав?

24. Як для тебе найкраще допомагати людям? Яким способом?

25. Уяви, що ти шеф-кухар. Розкажи про свій ресторан. Яку їжу у ньому готують?

26. Як ти думаєш, що тобі насниться сьогодні?

27. Через що ти відчуваєш вдячність?

28. Уяви, що ти можеш подорожувати куди завгодно. Куди б ти пішов/поїхав? Як би ти туди добирався?

29. Яка музика тобі подобається?

30. Якби ти зробив печеру у лісі, що б у ній було всередині?

31. Якби ти міг поставити будь-якій дикій тваринці запитання, кого і що ти б спитав?

32. Уяви, що ти на вулиці увесь день. Що ти робитимеш?

33. Що тебе найбільше захищає? Де твоя фортеця?

34. Що дає тобі приплив енергії?

35. Якби ти грав у виставі, то якого героя?

36. Як тварини спілкуються? Як ти гадаєш?

37. Що тобі найбільше подобається в природі?

38. Уяви, що ти на день став фотографом. Що б ти фотографував?

39. Які спогади роблять тебе щасливим?

40. Що тебе дратує?

41. Опиши чудовий день. Що робить його особливим і не схожим на інші?

42. Як ти думаєш, яка тварина стане чудовим водієм?

43. Чому твої друзі круті? Що їх такими робить?

44. А що робить тебе крутим?

45. Ти придумав якісь винаходи, які поки що живуть у твоїй голові? (Що б ти хотів на практиці зробити)

46. Як думаєш, вчити нову мову – весело?

47. Які три речі ти хочеш зробити цієї весни?

48. Якщо б ти міг створити нове свято, що це було б?

49. Що робить людей розумними?

50. Якби ти міг мати друзів по всьому світу, як би ти з ними спілкувався?

Не хвилюйтеся, якщо дитина ще не сповна може відповісти на ваші запитання.

Не змушуйте її відповідати і не переходьте на наступне надто швидко. Кожне з цих запитань по суті є темою вашої відвертої і душевної  розмови. 

Дайте дитині час, покажіть, що вам справді цікаво почути те, що вона скаже. А можна і самому відповісти на запитання: пов'жіть відповідь із тим, як ви зараз її відчуваєте, або згадайте себе у віці дитини і скажіть, яка була б відповідь тоді. 

Це також чудова вправа для розвитку креативності та уяви й для дорослих.

Ви коли-небудь замислюватися, коли чи чому ми припиняємо думати за межами звичних речей?

Завдяки нашим дітям ми можемо підігріти власну допитливість.

Тож не соромтеся і ви відповісти на ці запитання!


ЧОМУ СЛОВО "МОЛОДЕЦЬ" НЕ ПРАЦЮЄ? ПСИХОЛОГ ПРО ПОХВАЛУ

Дуже часто ми кидаємо автоматичне "Молодець!", "От і добре!", "Чудово!", але чи це справді заохочує нашого співрозмовника?

Похвалити когось так, аби через дві хвилини ваші слова не вилетіли з пам`яті людини, реально.

В цьому посприяють декілька особливостей.  

✔️ВИНЯТКОВИЙ СЕНС 

Яке слово ми найчастіше вживаємо, коли хочемо когось похвалити?

Якщо ви подумали про "молодець", то в мене для вас погана новина: це слово неефективне.

Воно не пояснює людині абсолютно нічого про те, що унікального вона зробила, чим її вчинок позитивно вас вразив.

"Молодець" ми говоримо вже автоматично, не задумуючись. Як наслідок – часто не надаємо йому виняткового сенсу.

✔️КОНКРЕТНІСТЬ ЗАМІСТЬ ШАБЛОННИХ ФРАЗ 

Наша оцінка себе формується завдяки самоспостереженням та відгукам інших.

Тож, аби похвала містила цінну інформацію, що саме вдалося людині, будьте максимально конкретні: "Ти виконала завдання вчасно та дуже ретельно. Я помітив, що ти навіть проаналізувала додаткові аспекти та розширила наше дослідження. Дякую!".

Або ж так: "Я бачила, що ти старався, коли готував нам вечерю. Хоча для тебе було стресом те, що неочікувано приїхали ще й мої батьки, ти впорався. Все було дуже смачно!" 

✔️ХВАЛІТЬ ЗА ТЕ, ЩО ЛЮДИНІ ЦІННО 

Подруга намагається опанувати новий танець, але їй це поки не надто вдається. Як хвалити в цьому випадку? Змовчати чи бути щирими та сказати правду?

Коли людина витрачає час та зусилля на якесь заняття, то скоріш за все воно їй дуже важливе. Вона навіть може пожертвувати вільним часом чи спілкуванням з друзями, аби досягнути успіху в новому ділі.

Щоб бути чесними, але заохотити людину рухатися далі, хваліть її за спроби та перші, навіть – незначні досягнення. Так ви покажете, що помічаєте її працю та готові підтримувати.

✔️КОРИСНА ПОХВАЛА – ЦЕ НЕГАЙНА ПОХВАЛА 

Не чекайте довго, аби похвалити когось за ретельну роботу, допомогу чи прогрес в діяльності. Нема більш підходящого моменту, ніж одразу – після дії або вчинку людини.

Ваш підлеглий приніс виконане завдання. Ви переглянули його та побачили, що зроблено воно якісно та вчасно. Не обов`язково чекати наступного тижня, наради, кінця місяця. Прямо сьогодні похваліть людину.

Чому похвала має бути в той самий день? Люди з низькою самооцінкою часто применшують свою працю та здобутки. Вони забувають про те, що комусь допомогли та виручили. Коли ви кажете їм похвалу одразу, то схвалюєте їх старання.

Завдяки такому позитивному зворотному зв`язку від інших людина може з часом більш позитивно ставитися до себе.

✔️РЕАЛІСТИЧНА ПОХВАЛА – ЦЕ ДІЄВО 

Дуже важливо – хвалити за те, що дійсно зроблено. Так людина розуміє, що її роботу відзначили.

Не треба перебільшувати вчинки чи старання інших. Якщо подруга допомогла вам обрати кафе для Дня народження, не варто казати: "Ти врятувала моє життя!"

Коли ж ми періодично переоцінюємо старання інших, це може призвести до того, що людина в майбутньому старається менше. Проте добрих слів очікує все частіше.

ЧОМУ ДІТИ СТАЮТЬ НЕКЕРОВАНИМИ НА НИНІШНЬОМУ ЛОКДАУНІ?

Відчуваєте, що цей локдаун дається якось важче, ніж попередній? Ви в цьому не самотні. Батьки нині нерідко скаржаться, що діти в поганому настрої, сваряться між собою, бешкетують, зривають дистанційні уроки. Загалом поводяться, ніби їм значно менше років або їх виховували в іншій родині. Що відбувається? І що можна з цим робити? 

❗ВГАМУВАЛИ «ГОЛОД» НА БАТЬКІВ 

Торік під час локдауну в березні-квітні більше тривожилися дорослі: зруйновано плани, скасовано зустрічі. Дітям ще не вистачало спілкування з батьками. Для дітей до 10 років зазвичай батьки — це ті, хто обслуговують, обговорюють якісь поточні проблеми, дають настанови та розмовляють на різні теми. У малих школярів ще високий попит на те, щоб просто погратися разом, розділити позитивні емоції. Ось цього хлопцям та дівчатам бракувало. Підлітки більше орієнтуються на однолітків, відвойовують свою незалежність. Інколи вони навіть самі себе зупиняють у тому, щоб зайвий раз поспілкуватися з батьками. Але в них накопичилася жага спокійно обговорити різні теми, запитати щось важливе для себе, поговорити про життя.

Якщо все йшло добре, нині цього дефіциту вже немає. Увага зосереджена на друзях. Тож діти починають бунтувати проти вимушеного сидіння вдома.

🚸ЩО РОБИТИ : цей процес позитивний, тож змінювати нічого не треба. Але якось легше від усвідомлення, що потребу в спілкуванні можна задовольнити наперед, на ті часи, коли через життєву метушню буде ніколи побути поруч. Молодшим пропонуємо ігри та челенджі, тінейджерам — спокійні розмови. І не ображаємося, що вони вже не так зацікавлені у цьому, як раніше.

❗ЗВИКЛИ ЗНІМАТИ СТРЕС РОЗВАГАМИ 

За періоди локдауну поступово накопичується стрес. А звичні способи знімати його не працюють. Адже діти в переважній більшості звикли, що напруження знімається, коли їх розважають. Наприклад, антистресом було відвідування з батьками розважальних центрів, кінотеатрів, кав’ярень.

Є значно ефективніші способи протистояти стресу: заспокійлива музика, прогулянка, особливо на природі, спорт, дихальні вправи, малювання, занотовування своїх думок та почуттів, прибирання в домі або просто перебування в цілковитій тиші. Звучить красиво, але чи багато ви знаєте дітей та підлітків, які цим користуються? Або хоча б кількох тінейджерів, кому це до вподоби? Перехід на таке саморегулювання нагадує перехід від фастфуду на здорове харчування овочами та фруктами. Так само важко, повільно та з-під палиці.

🚸ЩО РОБИТИ : Працює лише особистий приклад. А оскільки геть не всі батьки знімали стрес у такий спосіб, щоб це не виглядало фальшиво, влаштуйте челендж. Наприклад, напишіть види антистресів, тягніть щодня «лотерею» та опановуйте той, що дістанеться. Якщо дитина до 10 років, додайте кілька цікавинок: скажімо, день, коли не можна казати «ні», день сміху та жартів, день, коли кажете одне одному компліменти. Усе залежить від вашої фантазії.

❗ДІТЯМ ДОШКУЛЯЄ ГІПЕРОПІКА 

Спробуйте запитати дитину, чому вона так нині поводиться. Б’юся об заклад, ви почуєте: на локдауні нудно. Коли тато й мама це чують, почуваються поганими батьками, бо не здатні забезпечити дітям насичене дозвілля, а ще вважають себе некреативними, адже бракує ідей. І сина чи доньку або машинально додатково навантажують («А ти прибери в кімнаті, винеси сміття, повчи уроки, зроби додаткові приклади»), або намагаються розважати. Утім, з батьків, яким треба паралельно працювати, аніматори — так собі. Це нормально.

Насправді ж дітям допікає не так нудьга, як гіперопіка: ось це бажання зайняти кожну годину часу сина чи доньки чимось корисним. Проблемою є якраз те, що вдома тато й мама намагаються постійно керувати, тоді як зазвичай пів дня чи до вечора дитина їх не бачить. Шведські психологи навіть провели дослідження щодо настрою дітей на локдауні та підтвердили ці висновки. Ніколи ще діти не перебували під такою пильною увагою дорослих, як на карантині. Нудьга не шкодить тим, хто зростає у хороших родинах. Вона може погіршити психологічний стан лише дитини з асоціальної родини, яка позбавлена уваги.

Насправді син чи донька хочуть сказати: «Те, що мені пропонують дорослі, — нудне. Дозвольте мені, як у школі на перерві, бігати та стрибати без жодного сенсу, малювати кола та палички, грати зі спінерами, роздивлятися голубів у вікні». Їм потрібен час робити щось безглузде з точки зору дорослих і, так би мовити, почистити розум.

🚸ЩО РОБИТИ : Дати дітям час понудьгувати. «Освіторія» вже писала, чому це корисно. Якщо дитина скаржиться на нудьгу, не пропонувати, а запитувати, що вона хоче і може зробити. Пошуки такої відповіді розвивають мислення та креативність дитини.

❗ПІДЛІТКАМ НЕ ВИСТАЧАЄ СВОБОДИ 

Підлітки переживають те саме, що й малеча, але частині з них не вистачає ще й свободи займатися тим, що вони полюбляють, а батьки — ні. Наприклад, послухати реп чи написати фанфік (фанатське оповідання) за улюбленим аніме. Тоді вихід — зануритися туди, куди не потраплять батьки (навіть якщо стосунки з ними цілком нормальні): у соцмережі, комп’ютерні ігри, мріяти у напівсні, не встаючи з ліжка, не виходити з кімнати та не пускати до себе тощо.

Загалом на локдауні тиск на дітей великий. За міжнародними опитуваннями, кожен другий з 15-річних підлітків хоча б раз на тиждень почувається вкрай нещасливим.

🚸ЩО РОБИТИ : Зараз не час закручувати гайки. Якщо у домі підліток, демонструйте до нього більше поваги, ніж зазвичай. Не варто розмовляти в тоні наказу: «Не сутулься, після обіду одразу за уроки». Ваше завдання: син чи донька мають відчувати домашній затишок, а не перебування під арештом. Якщо хобі чи інтереси тінейджера вам не подобаються, але не йдеться про смертельну небезпеку, ви поговорите про це вже після локдауну. Нині просто досліджуйте, що подобається і чому.

❗БРАКУЄ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ 

Чудовий спосіб боротьби зі стресом — гуляти. Особливо в лісі чи парку. Але дитячі майданчики не працюють, чимало родин обмежують час на свіжому повітрі, або діти самі почуваються в небезпеці, бо не розуміють, чи можна інфікуватися, якщо копатися в землі, гратися з камінцями, комахами, водою та робити безліч інших простих речей, що зазвичай заспокоюють малечу.

Спортивні секції не працюють. Танці під ТіkТоk вже набридли. Навіть ходити до школи та додому не доводиться. Тож дітей просто розриває від зайвої енергії.

Звісно, гуляти на природі щодня важко, якщо поруч немає зелених острівців, а батькам треба працювати.

🚸ЩО РОБИТИ : На вихідні вирушати в парк (куди можна дійти пішки). Бажано, безлюдний. Якщо вдається, заохочувати повторювати з інтернету руханки, танці, не дуже важкі тренування. Гуляти хоча б довкола будинку по колу, а щоб вдалося витягти дітей на вулицю, доведеться вигадувати додаткові цілі.

Для підлітків це може бути розмова на цікаву (не для вас, а для них) тему. Заведіть звичку розмовляти та ходити. Скажімо так: «Пішли, доню, розповіси мені, які зі співаків k-pop нині найбільш популярні». Або зацікавте фотографуванням та шукайте цікавий ракурс.

Для дітей до 10 років має бути конкретне веселе завдання. «Знайти 10 речей на літеру… Знайти річ, яка нагадує щось інопланетне… Запам’ятати якомога більше деталей зовнішності першої жінки, яка йтиме назустріч». 

❗МАЛО ЗОВНІШНІХ СТИМУЛІВ 

Зовнішні подразники — це те, що організує життя більшості з нас, і дітей так само. Треба бігти на урок, завершується перерва, вчитель запитує тощо. Вдома всього цього немає. Тайм-менеджмент — звісно, добре, але якщо дитина ще не перегоріла та досі сама мріє його опанувати.

🚸ЩО РОБИТИ: Хоча б візуалізуйте частини доби. Так, звучить складно. А насправді поділіть день на 4–6 частин по 3–4 години, як вам у родині зручно. Наприклад: ранок, пізній ранок, активний день, пасивний день, ранній вечір, пізній вечір. Або такий смішний поділ для малюка: ранок кенгуру (коли хочеться стрибати), ранок совеняти (час занять та активності розуму) тощо. Зробіть на кожну частину веселі плакатики для дошки оголошень чи на магнітах для холодильника — хай дитина сама слідкує за часом та змінює їх. Краще відрізняти кожен ще й за кольором. Можна ставити будильник з різними мелодіями. Усе це саме по собі дає відчуття змін.

Ідеальний варіант: до плакатів прикріплювати стікери з планами саме на цей період. Повчився на ранку совеняти? Вже день собаки — треба погуляти з чотирилапим улюбленцем.

❗МАЛО НОВИХ ВРАЖЕНЬ 

Коли день за днем усе однакове, людина втомлюється. Торік ефект новизни створювало дистанційне навчання та сама ситуація локдауну, нині цього замало. Чотири кути кімнати, прогулянка до холодильника, прогулянка на сусідню вулицю… Якщо нових вражень немає тижнями, настрій дитини погіршується. Що менша дитина, то більшу проблему для неї це становить. І річ навіть не у нових заняттях, які може вигадати мама чи тато. Це ті ж самі близькі люди, яких бачиш цілодобово, тож це вже не розраджує. Потрібна перерва.

🚸ЩО РОБИТИ : Легше вкласти трішки грошей, ніж покладатися на долю. Якщо не можна кудись податися, хай нові речі прийдуть додому. Ні, ідеться не про значні витрати. Замовлені онлайн невеличкі іграшки, книжки, речі, потрібні в побуті для батьків (наприклад, на кухні), канцтовари. Фокус лише в тому, щоб купувати (або видавати в користування) чергову новинку через 3–7 днів. І щоб заздалегідь дитина не знала, що прийде з інтернет-магазину. Скажімо, кольоровий папір, книжка, цікава ручка з блискітками та фоторамка — ось і місяць локдауну минув.

Ваших дітей такі дрібниці не цікавлять? Це, звісно, не подарунки. Вони можуть не радіти їм та навіть критикувати. Але загалом настрій покращиться — ось побачите.

🧨ТЕХНІКА "ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД НЕБАЖАНИХ ЕМОЦІЙ" або ✅10 КРОКІВ ДО СПОКОЮ

1️⃣.Увійдіть у стан рівноваги (дихання, м’язова релаксація тощо)

2️⃣.Сконцентруйтесь на проблемній ситуації. Пригадайте ситуацію, яка викликає неприємні емоції.

3️⃣.Визначте емоцію, яку переживаєте у зв’язку з цією ситуацію, від якої хочете звільнитися. Оцініть інтенсивність емоції за 10-бальною шкалою. Ще раз подумайте, чи насправд іхочете відпустити емоцію? Як почуватиметеся, якщо ця емоція зникне? Якщо готові попрощатися з емоцією, переходьте до наступних кроків. 

4️⃣.Прислухайтесь до фізичних відчуттів у тілі. Що ви відчуваєте (порожнечу, холод, задерев’яніння, тиск, напругу, спазм, відчуття важкості, серцебиття, змінене дихання тощо) і де (уголові, горлі, грудях, животі, спині, руках, ногах...)? 

Наприклад, тиск в грудній клітці, спазм у шлунку, клубок у горлі тощо.

5️⃣.Які асоціації, образи пов’язані з цими тілесними відчуттями (камінь, палка, змія, їжак тощо).

6️⃣.Відокремте ваше «Я» від емоції. Емоція є лише частиною вас, належить вам, від неї можете звільнитися. Коли відчуєте, що «Я» – це «Я», а емоції – це лише емоції, якими ваше «Я» може управляти, тоді з’явиться можливість відпустити їх.

7️⃣.Відпустіть емоцію на свободу. Просто відпустіть. Виберіть найбільш прийнятний для себе спосіб:

✅Продихайте емоцію, спостерігаючи за образом. Уявляйте собі, ніби з потоком дихання на видиху образ поступово покидає вас і ваше тіло. Або трансформуйте образ з негативного в позитивний: міняйте форму (закругляйте гострі кути, згладжуйте виступи), забарвлення (агресивні кольори перефарбовуйте в спокійні, створюйте гармонійну колірну гамму), робіть його легким, теплим, приємним на дотик, таким, що приносить вам задоволення. Поверніть змінений вами образ в себе і розчиніть його в глибинах свого організму. Відчуйте, як змінилися ваші переживання.

✅Починайте переживати свої емоції. Нехай вони заповнять ваше тіло і розум. Якщо це горе, можете заплакати, гнів – відчуйте, як «закипає кров», змінюється дихання і напружуєтьсятіло. Переживіть свої почуття тае моції. Переживайте і спостерігайте. Будьте в контакті з диханням. Відчуйте, як змінюються ваші переживання.

✅Висловіть емоцію в русі (наприклад, протанцюйте її під музику). 

✅Висловіть емоцію мовою малюнку або в іншій творчій діяльності. 

8️⃣. Перевірте результат. Критерій, ознака звільнення від емоції: фізичне і емоційне полегшення. Ви можете відчути, ніби тягар впав з плечей; раптову хвилю холоду по тілі; чи стало смішно. Така реакція означає, що накопичена емоційна енергія звільнилася.

9️⃣.Виміряйте знову інтенсивність емоції за 10-бальною шкалою. Повторюйте техніку дотих пір, поки інтенсивність не зменшиться до найменшої цифри.

🔟. Похваліть себе. Скажіть щось таке: «Я це зробив/ла!», «Я – молодець!».


❗ 6 ПІДКАЗОК ЯК ВІДНОВИТИ ПСИХОЛОГІЧНИЙ РЕСУРС ДИТИНИ В ДОМАШНІХ УМОВАХ

Психологічно комфортне на 100 % життя для кожної людини це міф. Нажаль. Всі ми знаємо, що протягом життя, взаємодії з оточення можуть виникати різні ситуації, які можуть спричинити психологічну травматизацію.

В дорослому віці нам легше витримувати подібні ситуації, а от дітям складніше.

Великою мірою ступінь впливовості травматичної ситуації на психічних розвиток дитини залежить від наявного внутрішнього ресурсу, який допомагає не «розсипатись», «зберегти» ще не до кінця сформовану особистість. Чим більше ресурсу, тим легше, з найменшими втратами дитина впорається з психотравмуючою ситуацією.

Як дитячий психолог, з досвіду, можу сказати, що інколи батьки самі, в домашніх умовах можуть забезпечити дитині психологічний ресурс або відновлення його після травмуючих подій! Ловіть 6 підказок.

✅ Похвала. Під час травматизації самооцінка дитини може знижуватись. Описова похвала дозволить підтримати її на нормальному рівні. Знаходьте ситуації, за які дитину реально можна похвалити, описуйте їх, звертайте увагу малечі на речі чи дії, які в неї гарно виходять.

✅ Стабільність. Батьки можуть забезпечити дитині стабільне середовище. Варто організувати простір довкола дитини так, щоб він був звичним, малечі легко було б в ньому орієнтуватись. Цьому сприяє дотримання сімейних традицій (вечеря разом, казка перед сном, настільні ігри).

✅ Передбачуваність. Дитина повинна знати що буде зараз, через годину, завтра. Перед тим як йти кудись (чи ви готуєтесь до зустрічі гостей) попередьте малечу, розкажіть «хто», «куди», «навіщо».

✅ Чуттєвість. Говоріть більше про почуття дитини і розказуйте про свої. Не блокуйте прояв так званих «негативних» (злість, гнів, страх і т. д.) Таким чином ви розвиваєте емоційну сферу дитини і допомагаєте проявитись по чуттям, які за певної причини залишились не проявленими. В цьому мені дуже допомагає книга Ґжеґожа Касдепке «Велика книга почуттів». Рекомендую!

✅ Сумісна творчість. Пригадайте який вид творчості вашій дитині подобається найбільше – ліплення, малювання, аплікації чи можливо щось більш вишукане – створення прикрас чи вишивання? І займіться цим з малечею. При цьому не критикуйте і намагайтесь не оцінювати результат творчої діяльності. Улюблений вид діяльності розслабляє і заспокоює. А коли поряд ще й рідна людина – взагалі має великий терапевтичний ефект.

✅ Мінімум новинок. Певний період часу, по можливості, не відвідуйте нових місць та не займайтесь новими видами діяльності. Для пізнання нового витрачається велика кількість енергій, а для дитини під час травми потрібно її якщо не накопичувати, то хоча б зберігати.


Як сформувати в собі правильне уявлення про себе

Люди з високими показниками самооцінки налаштовані на свої ключові цінності і часто інтуїтивно вибирають найкращий спосіб дій, тому що здатні бачити масштабну картину в складній ситуації. Такі люди зазвичай добре знають свої обмеження і сильні сторони, мають почуття гумору по відношенню до самих себе. Вони здатні вчитися там, де їм необхідно що-небудь поліпшити, і відкриті до критики і зворотного зв’язку.

Правильна самооцінка дозволяє людині зрозуміти, коли потрібно попросити допомоги, а коли сфокусуватися на розвитку своїх сильних сторін. Знання своїх здібностей з достатньою точністю дозволяє використовувати свої сильні сторони. Упевнені в собі особистості не бояться серйозних випробувань – будь-які проблеми вони сприймають, як особистий виклик.

Як сформувати в собі правильне уявлення про себе

Перше завдання невпевненої в собі людини – згадати тих, хто сформував його уявлення про себе і пробачити їх, друга – знайти власне джерело енергії.

Уміння прощати тих, хто тебе образив – один із способів підняття себе і своєї самооцінки.

Крім того формування адекватної оцінки себе – це ще одне можливе джерело енергії.

Як підняти самооцінку. Вправа 1

При виконанні цієї вправи є умова: цю вправу треба виконати швидко, за один раз і не підглядаючи в кінець. Якщо в даний момент 10-20 хвилин на це немає – краще відкладіть це до наступного разу.

Отже, потрібен чистий аркуш паперу і ручка. Розділіть аркуш по вертикалі на три великих розділи.

У першому з них потрібно написати в стовпчик 10 (не менше) імен реальних історичних особистостей, вигаданих персонажів книг, фільмів, мультфільмів – не суть важливо, реальні вони чи ні. Важливо інше – вони повинні вам подобатися (діапазон: від подобається до “я захоплююся”).

Написали? Чудово, йдемо далі.

У другому напишіть у стовпчик (навпроти кожного імені) 2-3 якості, які вас в цьому персонажі особливо приваблюють, захоплюють …

Третій розділ особливий. Підрахуйте повторювані якості з першого стовпчика і напишіть їх у порядку убування. Наприклад, якщо слово “мужність” повторювалося три рази, слово “харизма” – п’ять разів, а “терпіння” – тільки один раз, то й записати потрібно в стовпчик: харизма, мужність, терпіння.

А тепер свіжим поглядом перечитайте те, що ви написали. Що бачимо? По суті – це ви і є. Тому що подібне тягнеться до подібного – ви ніколи не вибрали б якості, які не звучали б в унісон з вашою душею. Може ви здивуєтеся тому, що побачите, може ні, але це тепер ваше дзеркало. Всякий раз, коли ви сумніваєтеся в собі – подивіться в це дзеркало.

Як підняти самооцінку. Вправа 2

Нам знадобляться два аркуші. Ділимо їх вертикально навпіл. У першій половині першого аркуша пишемо список своїх особистих якостей чи властивостей характеру, які вам не подобаються і від яких ви хотіли б позбутися. У першій половині другого листа, відповідно, список своїх сильних сторін і якостей, які ви, навпаки, хотіли б придбати.

Написали? Дуже добре. А тепер завдання підступне: навпроти кожної шкідливої якості придумайте і опишіть ситуацію, де ця якість могла б бути корисна.

А по відношенню до кожного якості другого списку придумайте ситуацію (або згадайте реальну), де це якість була б шкідлива. Спробуйте, дуже цікава вправу.

Отже, для чого ми це робили ці вправи?

Всі дорослі люди розуміють, що все в світі відносно. Правильна самооцінка – це не просто підвищена самооцінка, це, швидше, адекватна самооцінка. Проробивши першу вправу, ми зрозуміли які ми насправді білі і пухнасті, в другій вправі ми усвідомили, що якості, якими ми жадаємо володіти, можуть зіграти з нами злий жарт, а якості, якими ми вже володіємо, можуть нам допомогти. Що краще бути природним, ніж надягати на себе маску непритаманних тобі якостей – людей дуже складно обдурити.

Поради щодо підвищення самооцінки

Візьміть папір і ручку і запишіть 5-10 якостей, за які вас цінують і люблять близькі люди. У моменти, коли вам здається, що ви не впораєтеся, беріть цей листок і перечитуйте.

Шкодуючи себе, ви приймаєте той факт, що ви не здатні впоратися з чимось, що ви безпорадні, а всьому виною обставини. Ви маєте право на помилку, але будьте об’єктивні – беріть відповідальність на себе.

Кожне своє досягнення (в будь-якій області, будь то робота або відносини з чоловіком) записуйте. Періодично перечитуйте свої записи.

Це допоможе уникнути «безвихідних» ситуацій, які можуть вивести вас з рівноваги. Краще складати план з вечора, а вранці коригувати, якщо є необхідність.

Придумайте собі винагороду за дії або роботу, яких ви уникаєте з причини невпевненості в собі (виступити на публіці, піти в тренажерний зал і т.д.). Зробіть собі подарунок: купіть бажану річ, поїдьте на відпочинок.

У разі невдачі, усвідомте ситуацію, що склалася і знайдіть позитивні моменти. Ви втратили роботу – зате у вас з’явиться час удосконалити свої знання або змінити професію. Знайдені плюси позбавлять вас від депресії і допоможуть винести користь з ситуації, що склалася.


❗️10 порад дітям, як опановувати емоції

Навчитися розуміти та «приборкувати» свої емоції важко навіть дорослим, що вже казати про малюків, які лише починають пізнавати світ. Як же ж допомогти дітям давати лад усім тим почуттям, що вирують усередині? Як навчити розрізняти їх? А головне – опановувати, а не йти у них на поводі? В цій статті ми розкажемо вам, як найкраще допомогти дітям навчитися давати раду власним емоціям.

1️⃣Усі емоції важливі!

Емоції допомагають нам розуміти, що з нами відбувається. Не буває поганих та хороших емоцій, але є неприємні та приємні. Неприємні емоції – знак того, що щось не так, або навіть попередження про небезпеку. Зазвичай такі емоції спонукають нас діяти відповідним чином і захищати себе.

2️⃣Визначай та називай свої емоції

У емоції, як і у кожної речі, є своя назва й ознаки. Ми краще розуміємо, що з нами, та краще керуємо емоціями, коли даємо їм назви.

Страх допомагає нам уникати небезпечних ситуацій, при цьому ми стаємо більш зосередженими, настороженими та здатними захистити себе.

Гнів допомагає нам відстояти себе.

Смуток змушує нас на деякий час гальмувати та «відступати», щоб мати час обміркувати певну ситуацію.

Огида допомагає нам дотримуватись гігієни та чистоти.

Радість говорить нам про те, що у нас усе гаразд.

3️⃣Використовуй емоційний термометр, досліджуючи емоції

Почуття можуть бути маленькими або великими. Отже, ми можемо їх вимірювати та створювати власну шкалу для них, наприклад, від 1 до 5. Як я почуваюся, коли маю гнів на 5 балів за емоційним термометром? Як почуваюся, коли гнів на 2 бали? Чи є якісь відмінності?

Подумай і вигадай разом із дорослим, що саме тобі може допомогти чи що саме ти можеш робити, щоби впоратися з цими емоціями, коли вони сягають кожного з рівнів за шкалою твого емоційного термометра.

Наприклад:

– злюся на 3 бали – розповісти дорослим, що саме я почуваю і що потребую;

– гніваюся на 5 балів – роблю фізичні вправи, не пов’язані з ситуацією гніву (стрибки, біг).

Знай, розрізняй, раду давай: 10 порад дітям, як опановувати емоції, емоції, емоційний інтелект,виховання дитини,емпатія,розвиток емоційного інтелекту,розвиток дитини,шкільна освіта,покращити самопочуття, приборкати емоції,впоратися з хвилюванням,тривога,емоційне здоров'я, «Монстрик і його кольори», Анна Льєнас

4️⃣Наші емоції тісно пов’язані з тілесними відчуттями

Коли ми гніваємось, можемо відчувати, як тіло напружується, стискаються кулаки, ми червоніємо. Коли боїмось, то можемо відчувати нудоту, біль у животі, нам може здаватися, що не вистачає повітря, може паморочитись у голові. Це нормальні відчуття, нічого поганого від них не станеться. Ці відчуття допомагають нашому тілу діяти. Вони минуть тоді, коли стихне наша емоція.

5️⃣Навіть найсильніші емоції завжди минають

Емоції чимось нагадують морські хвилі на узбережжі – вони можуть бути менші, більші, можуть бути величезними, але всі ці хвилі поступово зникають біля берега. Тож, яка би не була емоція, важливо пам’ятати, що вона розсіється, як і хвиля. Ми можемо дати собі час спостерігати за хвилею, дати час їй пройти, але не чіплятися за неї й не намагатися позбутися.

6️⃣«Мудрі думки» допомагають зменшити неприємні почуття

Щоб краще давати раду з неприємними емоціями, нам треба знати, що думки, емоції та наші дії пов’язані. Наприклад, коли тобі треба зробити щось, чого ти ніколи не робив або не робила раніше (грати у нову гру, вчитися писати чи читати у школі), може прийти думка: «У мене нічого не вийде» чи «Я не зможу». Оскільки ти починаєш так думати, з’являється почуття страху. І, відчуваючи страх, ти можеш уникати цієї нової гри чи не хотіти йти до школи. Тобто, думка («Я не зможу») викликає почуття (страх), яке призводить до дій (униканню нових ігор чи навчання). Але ж думка «Я не зможу» не є обов’язково правдивою, не є точним фактом. І, якщо ми маємо якусь думку, то не обов’язково саме їй вірити. Ми можемо поливати «соусом мудрості» свої негативні думки, змінюючи їх на ті, які допоможуть почуватися краще та діяти краще. Також можемо уявити, що негативні думки проходять повз нас, як хмаринки в небі, чи уявити, що спускаємо їх в унітаз.

7️⃣Дихаємо, щоби стишити емоції

Один із найпотужніших способів керувати потужними емоціями – глибоко дихати. Сильне глибоке дихання розслабляє мозок, заспокоює наші сильні почуття та допомагає приймати розумні рішення. Хоча є невелика проблема – занадто складно робити щось нове, коли ти дуже засмучений, тому ліпше починати тренуватися вже зараз, коли ти спокійний. Чим більше ти практикуєш глибоке дихання, коли у стані спокої, тим легше тобі буде робити це, коли ти будеш засмученим чи засмученою.

Ось кумедний спосіб попрактикуватися. Ти можеш робити цю вправу де завгодно – в машині, у ванній, на вулиці.

«Гаряче какао»:

Уяви, що ти тримаєш у руках чашку з гарячим какао. Зроби вдих через ніс протягом трьох секунд, як ніби відчуваєш приємний шоколадний запах. Потім видихни через рот протягом трьох секунд, як ніби хочеш остудити це какао. Повтори чотири-п’ять разів, поки не почнеш відчувати себе розслабленим.

8️⃣Помічати, що є тут і зараз

Цьому допоможуть деякі вправи.

«Чуття павучка»:

На прогулянці уяви себе павучком. Використовуй «чуття павучка»: нюх, зір, смак і дотик, щоби відчути, що відбувається навколо тебе та всередині тебе, тобто те, що ти відчуваєш.

«Баночка з блискітками»:

Наповни банку водою, засип туди блискіток, розмішай так, щоби вони кружляли в банці. Уважно спостерігай, як саме блискітки кружляють, а потім осідають. Подумай, що інколи наш розум як ця банка – часом він хаотичний, і ми не дуже добре бачимо. Але коли він спокійний, блискітки осідають і ми бачимо ясно.

9️⃣Проси допомоги у дорослих

Часто, коли нам дуже зле й емоції переповнюють нас, найкращий спосіб пережити їх – це бути поруч із дорослими, які зараз можуть підтримати та допомогти, ті, яким ти довіряєш і з якими можеш поділитися тим, що зараз відчуваєш.


Знай, розрізняй, раду давай: 10 порад дітям, як опановувати емоції, емоції, емоційний інтелект,виховання дитини,емпатія,розвиток емоційного інтелекту,розвиток дитини,шкільна освіта,покращити самопочуття, приборкати емоції,впоратися з хвилюванням,тривога,емоційне здоров'я, «Монстрик і його кольори», Анна Льєнас

🔟Вивчай емоції у легкій ігровій формі разом із героями улюблених книжок

Монстрик із книжки-картинки відомої каталонської письменниці Анни Льєнас «Монстрик і його кольори» швидко та легко допоможе малечі розвинути емоційний інтелект і підготуватися навіть до найбурхливіших переживань і хвилюваннь. Разом із маленькими читачами харизматичний головний герой цієї симпатичної книжки весело та делікатно досліджуватиме почуття, а заразом і кольори, мандруючи зі сторінки на сторінку, розглядаючи яскраві малюнки та показуючи кожну емоцію через простий і зрозумілий приклад. А однойменна розмальовка перетворить процес вивчення емоцій на веселу та захопливу гру. Крім того, вона допоможе малюкам ще краще розібратися з власними емоціями та реалізувати свій творчий потенціал.


Тілесно орієнтована психотерапія

Вільгельм Райх ввів поняття - «м’язовий панцир», виходячи з того, що страхи і інші емоції людини пригнічуються не тільки в підсвідомості (несвідомому), але і в м’язах, утворюючи тим самим м'язові «затиски» або "зажими" і зайві психологічні захисти, які призводять до невротичних розладів.

Тілесно-орієнтована терапія допоможе вам розслабити м’язи і, відповідно, відпрацювати накопичені негативні емоції. А психотерапевтичні техніки, позбавлять вас від негативів, збережених в підсвідомості.

6 груп м'язів, що утворюють затискачі і панцир з утримуваними емоціями:

область очей (страх);

область рота: м’язи підборіддя, шиї та потилиці (гнів);

область шиї (роздратування);

грудна клітка (сміх, смуток, пристрасть);

область діафрагми (лють);

м’язи живота (злість, ворожість)

Тілесно-орієнтована психотерапія — вправи для зняття м’язово-емоційних затискачів

1. Для цього влаштуйтеся (або приляжте) зручніше. Зробіть кілька глибоких вдихів-видихів — розслабтеся. Переключіть фокус своєї уваги на область очей, відстороніться від зовнішнього світу і від насущних проблем — розслабтеся ще більше.

Виберіть будь-яку точку навпроти себе і сфокусуйте погляд на неї. Уявіть щось страшне, жахливе, саме в цій точці і широко-широко розширте очі (як ніби ви чогось дуже злякалися).

Виконайте це кілька разів.

Сфокусуйте погляд знову на точці, зробіть кілька вдихів-видихів — розслабтеся.

Тепер, дивлячись на точку, зробіть кругові рухи очима (20 разів в одну сторону і 20 в іншу).

І, наостанок, виконайте рухи очима вліво-вправо, по діагоналі і вгору-вниз — кілька разів.

Закінчите перші вправи тілесно-орієнтованої терапії глибоким диханням і розслабленням.

2. Це вправи тілесно-орієнтованої психотерапії спрямовані на розслаблення м'язів орального спектру — підборіддя, горло, потилицю.

Щоб відпрацювати накопичені емоції, розтиснувши ці м’язи, вам доведеться трохи «мавпувати» і «покривлятися перед дзеркалом.

Дивлячись на себе в дзеркало, уявіть як можна яскравіше, що вам хочеться поплакати, навіть пореветь в голос. Почніть ридати як можна голосніше, при цьому імітуючи реальний плач з гримасничанням, викривленням губ, кусанням, гучним ревом…аж до імітації блювоти.

Приділіть цій вправі кілька хвилин.

Пам'ятайте, що якщо ви будете згадувати реальні ситуації з життя, де вам хотілося поревіти (поплакати в голос), але ви стримували себе, ви відпустите емоції не тільки з м'язів, але і з підсвідомості.

3. Третя вправа тілесно-орієнтованої терапії допоможе вам розтиснути глибокі м’язи шиї, які неможливо масажувати руками

Тут вам потрібно зобразити гнів, злість, лють, і як слід покричати, можна зі сльозами. Зобразити блювоту і крики (мета — не надірвати голос і горло, а напружити і розслабити м’язи).

Можна побити подушку, уявляючи собі гнів і агресію.

Вправу виконувати до природного «остигання» (відпрацювання емоції).

4. Четверта вправа тілесно-орієнтованої психотерапії спрямована на розслаблення і розтиснення м'язів і органів грудної клітки, плечей, лопаток і всієї руки

Тут найважливішим аспектом є правильне дихання, спрямоване на глибокий вдих і повний видих.

Для виконання цієї вправи вам підійде дихання животом, на відміну від звичайного, грудного дихання.

Для розслаблення м'язів плечового пояса, лопаток і рук, вам потрібно попрацювати, наприклад використовуючи подушку (або боксерську грушу), над нанесенням ударів, пристрасного «удушення», стиснення кистями і розривання руками предмета.

При цьому, як і в попередніх вправах, вам потрібно буде уявляти ситуації з життя, де ви стримували гнів, плач, гучний сміх («ржач») і свою пристрасть (наприклад в сексі).

5. Тут, у п’ятій вправі, тілесно-орієнтована терапія спрямована, в першу чергу, на роботу з діафрагмою, використовуючи діафрагмове дихання, як і в попередній вправі.

Ви чітко можете виявити «м'язовий панцир» області тіла, якщо ляжете на рівну підлогу і помітите «пристойний» проміжок між підлогою і хребтом. Це показує зайве вигинання хребта вперед, що, в свою чергу, ускладнює повний видих і відпрацювання емоцій.

Тому, цю вправа, що включає роботу з правильним діафрагмовим диханням і імітацією блювотних рухів, потрібно виконувати після відпрацювання перших чотирьох (області очей, рота, шиї, грудей).

6. Тілесно-орієнтована психотерапія в шостій вправі допоможе вам відпрацювати затискачі м'язів живота і попереку — неусвідомлений страх нападу, злість, ворожість.

Тут ви можете використовувати дихання животом (втягування-випинання), як у четвертій і п’ятій вправі. Напуга і розслаблення цих м'язів. А також підійде звичайний оздоровчий, класичний мануальний масаж цих областей.

Слід пам'ятати, що до шостої вправи слід переходити після відпрацювання перших п’яти.


Як налаштуватися на ЗНО психологічно

Варто пам’ятати, що підготовка до ЗНО – це не лише ґрунтовне вивчення навчального матеріалу та вирішення тренувальних тестів. До оцінювання також потрібно налаштовуватися морально. І так само, як і з повторенням теорії, з формуванням позитивного настрою також не варто відкладати до останнього. Навіть якщо ви почали готуватися лише в січні, психологічну готовність також необхідно формувати поступово.

Насамперед варто мінімізувати нервове напруження, адже воно може неабияк зашкодити успішному проходженню тестування. Адже нервуючи, можна забути про часові обмеження чи правила участі в оцінюванні. Нерідко вступники, які надто нервують, втрачають уважність і роблять непотрібні помилки у бланку відповідей (наприклад, ставлять позначки не там де треба чи пропускають запитання). Крім того, знервованість чи страх зменшують нашу впевненість у своїх знаннях: дитина може сумніватися у правильності відповідей навіть на найбільш банальні запитання.

Щоб уникнути проблем, варто дотримуватися чітких правил, які допоможуть побороти страх і розгубленість під час тестування. Зокрема:

Приходьте на тестування добре підготовленими. Це допоможе бути впевненими у своїх знаннях та просто демонструвати їх.

Намагайтеся не готуватися до ЗНО напередодні іспиту. Краще добре виспатися і відпочити, щоб прийти на тестування сповненим сил та енергії.

Сподівайтеся тільки на власні сили. Не варто намагатися «списати» чи «підгледіти» правильні відповіді в сусіда.

Уважно слідкуйте за новинами від УЦОЯО. Тоді ви будете готовими до будь-яких сюрпризів.

Заздалегідь розраховуйте час на складання тесту.

Не зациклюйтеся на «надто складних» завданнях. Іноді краще пропустити запитання, щоб повернутися до нього згодом (адже у наступних щапитаннях можна знайти підказки тощо).

Візьміть із собою на тест пляшку води та кілька ручок. Не соромтеся робити короткі паузи, пити воду та відновлювати дихання.

Не відволікайтеся на різні подразники. Нехай ворони за вікном почали кружляти активніше, а в сусіда позаду вас дуже кумедна сорочка. У центрі вашої уваги мають бути тільки тести!

І в жодному разі не намагайтеся «призначати» собі заспокійливі засоби. Це можна робити лише за рекомендацією лікаря.


6 МЕНТАЛЬНИХ ЗВИЧОК, ЯКІ НАВЧАТЬ ВАС КЕРУВАТИ СВОЇМ ГНІВОМ

Гнів – це потужна і руйнівна людська емоція


Але водночас це нормальне почуття, яке потрібно навчитися висловлювати і яким потрібно вміти керувати.


Це вміння вимагає підключення емоційного інтелекту, щоб розглянути ситуацію з різних точок зору і з позиції самоконтролю. Важливо пропустити свої почуття через інші фільтри, перш ніж витягнути тригер – гнів. І тоді коли вас знову охопить гнів, ви будете знати, як з ним співпрацювати.

Ось шість звичок людей, які чудесно справляються з гнівом.


🔵1. Вони встановлюють межі для людей, які їх дратують.

Наявність кордонів означає, що ви досить усвідомлені, щоб встановлювати обмеження для певних людей, які порушують ваші фізичні або емоційні кордони. Скажіть собі: «Я не дозволю цій людині натискати на мої кнопки, використовувати ситуацію або не поважати мене і мої почуття», і дотримуйтеся цієї позиції в будь-якому випадку.


🔵2. Вони розуміють, чому розсердилися.

Емоційно розумні люди усвідомлюють, чому їх гнів може бути глибшим, ніж те, що його викликало. Вони запитують себе: «Що дійсно ховається за моїм гнівом?» Відступивши назад і розібравшись у причинах, ви скоро зрозумієте, що ваш гнів – це реакція на те, що вас турбує, зазвичай щось недозволене і пригнічене – почуття тривоги, неспокою, страху, невдачі і т. д.


Це основні емоції, з якими вам потрібно розібратися, коли ви починаєте гніватися. Гнів завжди є спусковим механізмом і вторинною емоцією. Так чого ж ви чекаєте? Будьте чесні з самим собою. Скажіть собі з жорстокою чесністю: «Справжня причина, через яку я злюся, це…»


🔵3. Вони не реагують, а відповідають.

Чак Свіндол сказав: «Чим довше я живу, тим більше переконаний, що життя на 10 відсотків це те, що відбувається з нами, і 90%, як ми реагуємо на нього». У емоційних розумних людей є перевага, тому що вони оцінюють ситуацію, розглядають перспективи, слухають без осудження і стримують реакцію.


Це може означати прийняття рішення про прийняття рішення. Переглядаючи свою ситуацію раціонально, без драми, ви можете прийти до інших, більш розумних висновків. Ось три способи реагування людей з емоційним інтелектом при досягненні точки кипіння: 


🔵4. Вони беруть шестисекундну паузу.

Чому шість секунд? Хімічні речовини емоцій всередині нашого мозку і органів, зазвичай, тривають близько шести секунд. Якщо ми змогли зупинитися на коротку мить, потік вироблених хімічних речовин сповільнюється.


Коли ви розсердилися або засмутилися, перш ніж щось сказати, візьміть паузу. Вона допоможе вам швидко оцінити збиток від цієї та інших дій. Застосування послідовного мислення в момент гніву допоможе вам зробити більш виважений вибір.


🔵5. Вони першими переходять до аргументів.

Багато людей заморожують гнів і обурення після суперечки чи непорозуміння, а потім відрізають людину, поки вона не вибачиться. Звичайно, це зручно. Але також це нерозумно. Людина з емоційним інтелектом не зміцнює своє его внаслідок втрати друга.


Вона буде першою, хто спробує виправити ситуацію, навіть якщо їй доведеться вибачитися. Цей смиренний і мужній вчинок творить у стосунках чудеса.


🔵6. Вони перемикаються на позитив.

Подивімося правді в очі: після гарячої суперечки гнів легко розпалюється. Якщо минула година, а ви досі кипите, зробіть свідоме і навмисне зусилля перейти на позитив


✅ Ось дві речі, які ви можете зробити:


📌1. Практикуйте  медитацію подяки. Візьміть аркуш паперу і витратьте дві хвилини на складання списку всіх речей, за які ви вдячні протягом останніх 24 годин.


Психолог Шон Ахор каже,  якщо ви зробите цю просту вправу протягом 21 дня поспіль, ваш мозок звикне сканувати позитивні результати замість негативу. Ця діяльність є найшвидшим способом навчити оптимізму, і це значно поліпшить ваше сприйняття вже через шість місяців.


📌2. Практикуйте емпатію. Подивіться на кривдника в іншому світлі; уявіть, які обставини могли викликати його сердиту реакцію. Практикуючи емпатію, ви зрозумієте чуже розчарування, розуміючи, що його емоції такі ж реальні, як ваші власні. Здатність розуміти і ставити себе на місце іншої особи допомагає бути більш чуйним у стосунках.

Ці 6 способів зберігати контроль над гнівом знадобляться будь-кому з нас. Але це ні в якому разі не повинно виглядати, як придушення гніву, адже так воно є дуже шкідливим для здоров’я.☝️


МОЯ ДИТИНА ПІДЛІТОК МЕНЕ НЕ ЧУЄ

Моя 14-річна дочка зовсім від рук відбилася: вона взагалі не реагує, коли я прошу її що-небудь зробити. Робить такий вигляд, ніби мене і немає зовсім поруч. А мені вже набридло повторювати:” Скільки разів тобі говорити ?! ! “- все одно немає ніякої відповіді.” Відстань! “- і то не завжди може сказати …”

Знайома історія? Що ж робити в таких випадках, як “достукатися” до своєї дитини?

Вам допоможуть наступні правила:

Правило 1. Звертаючись до дитини, говоріть менше, а не більше. У такому випадку у вас підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Чому? А тому, що дітям потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість переробки інформації, ніж у дорослих).

Таким чином, якщо ви задаєте своєму чаду питання або просите про що-небудь, почекайте, принаймні, п’ять секунд – дитина сприйме більше інформації і, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. Спробуйте говорити коротко і точно, уникайте тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію. Наприклад: “Прибери, будь ласка, в шафі перед тим, як підеш гуляти”, “Зараз тобі треба вивчити фізику” і т. Д. Іноді достатньо одного слова-нагадування: “Прибирання!”, “Література!”.

Правило 2. Говоріть доброзичливо, ввічливо – як би ви хотіли, щоб говорили з вами, – і … ТИХО. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати вас. Адже недарма вчителі так успішно використовують цей прийом, щоб привернути увагу класу.

Правило 3. Будьте уважним слухачем, не відволікайтеся на сторонні справи, коли дитина вам щось розповідає. Слухайте її в два рази більше, ніж говорите. Ваше дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися. Переконайтеся, що самі можете служити прикладом того, що вимагаєте від своєї дитини (звертайте увагу на те, як ви слухаєте чоловіка, друзів, рідних і, звичайно ж, саму дитину).

Правило 4. Якщо ви дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Ваше роздратування, агресія моментально передадуться вашій дитині, і вона вас вже не почує. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей даного віку є емоційна нестабільність, в більшій мірі обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.

Правило 5. Перш ніж щось сказати, встановіть зоровий контакт з дитиною. Переконайтесь, що вона дивиться на вас, а не в бік (якщо ні, то попросіть подивитися на вас – цей прийом працює і з дорослими, наприклад з чоловіками). Коли ви дивитеся один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання або питання. Якщо робити так весь час, коли вам потрібна увага дитини, це привчить її слухати вас.

Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу переключити свою увагу на ваше запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Мало того, дитина і справді може вас не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку можете зробити попередження – встановіть тимчасове обмеження: “Я хочу з тобою поговорити через хвилину, будь ласка, відволічись” або “Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини”. При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.


Все має бути вчасно. У 5, 6 або в 7 років? Коли в школу? Розбираємо психологічний аспект

При наближенні часу запису дитини до школи, у батьків починається невелика лихоманка – віддавати чи ні дитину до школи, якщо їй 5, 6 або 7 років.

Стандарт базової школи прописаний із розрахунку, що діти йдуть у школу в певному віці. У законі України делікатно і виважено написано, що діти йдуть до школи переважно у 6 років, але за потреби і в 7, оскільки важливим чинником є психофізична готовність. Хтось у 6 років дозріває, а хтось у 7. Почавши навчання

раніше, ми можемо тільки нашкодити.

Психологи й нейропсихологи рідко бачать готовність до школи в дітей до 6-ти років. Не всі діти до 6-ти років готові вчитися і підкорятися вимогам школи. У них ще не сформована саморегуляція, моторика тіла, емоцій, рухів, концентрація уваги, стійкість, посидючість. А основне те, що працює зовнішня мотивація , тобто

від когось, а не внутрішня - від себе, коли дитина знає чому щось потрібно або чому вона хоче саме це, а не інше.

Спеціальні дослідження показали, що кількість дітей неготових до школи за функціональним і психічним розвитком зменшується від п'яти до семи років. Тобто чим старша дитина, тим менше ймовірність виявитися серед неготових:

Готовність до навчання 5-річної та 6-річної дитини –  це два різні світи.

Нагадаю:

Найчастіше звертають увагу на інтелектуальну готовність до школи (вона містить увагу, пам’ять, мислення, сприйняття, уяву, мовлення, наявність предметно-специфічних знань, математичних уявлень, просторово-графічної підготовки й багато іншого). Для всього цього не вистачить зрілості префронтальної кори мозку, і все

це ще неможливе в 5 років.

Українські науковці, використовуючи психологічні методики, досліджували відмінності психологічної готовності до навчання у школі дітей 5-річного й 6-річного віку.

Наводимо результати цього дослідження:

Дітей 6-річного віку навчання приваблює як серйозна змістовна діяльність, яка призводить до певного результату, важливого як для самої дитини, так і для дорослих, що її оточують. Діти 5-річного віку виявляють прагнення до школи тільки заради зовнішніх атрибутів (тобто їх приваблює саме приміщення школи, предмети шкільного інтер’єру тощо), що свідчить про їхню неготовність до навчання.

Серед дітей, які брали участь у дослідженні, високий рівень інтелектуальної готовності до навчання у школі продемонстрували 73% 6-річок і лише 14 % дітей 5-річного віку. Середній рівень показали 27% дітей 6-и років, та 72% дітей 5 років. 14% 5-річок мали низьку інтелектуальну готовність до школи, натомість 6-річок із низьким рівнем інтелектуальної готовності дослідники не виявили взагалі.

Діти 6-річного віку здатні зменшити імпульсивність реакцій і можуть тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання. Діти ж 5-річного віку не мають вольової регуляції поведінки, що свідчить про їхню неготовність до навчання в школі.

Високий рівень цієї готовності показали 59% 6-річок, а серед 5-річок – лише 5% дітей. Середній рівень у 41% 6-річок та 76% 5-річок. Також 19% 5-річок продемонстрували низьку психологічну готовність. Натомість 6-річок із низьким рівнем психологічної готовності, як і у випадку з інтелектуальною, науковці не виявили. Тобто серед дошкільників як 5-річного, так і 6-річного віку досить великий діапазон відмінностей психологічної готовності до

навчання в школі. У менших дітей великий ризик отримати найбільші труднощі при адаптації (звиканні до шкільного навантаження, до колективу), ризик не встигати в навчанні, збільшити наявні відхилення в стані

здоров'я або занедужати від надмірних навантажень і перевтоми.


Негативні наслідки раннього навчання дітей


Дослідження науковців також показують, що перевантаження, прискорення розвитку дитини може негативно впливати на неї.

Наслідки такої інтенсифікації можуть бути наступні:

Як визначити, чи готова дитина йти до школи?


Національним законодавством визначається, що початкова освіта здобувається, як правило, з шести років. (частина 4, стаття 12 Закону України «Про освіту»). Тобто формулювання закону припускає певну варіативність – і коли саме дитині йти до школи, мають вирішити батьки.

Що ж треба врахувати батькам, ухвалюючи це рішення, радить дитячий психолог Світлана Ройз:

«Коли батьки обирають, у якому віці краще віддати дитину до школи – в 5,6 або 6 чи 7 років , їм варто поставити собі кілька наступних запитань та в їхньому контексті поспостерігати за дитиною.


Запитайте себе:


З практики роботи психолога


За роки практики я зустрічала дуже мало дітей, готових до шкільного життя до 6 років. Я зустрічала, на жаль, не так багато і дорослих, повністю готових до супроводу навчання дітей до 6 років. Мені часто доводиться пояснювати батькам, чому одна дитина 6-ти чи 7-ми років легко справляється з завданням, а інша, 6-ти чи 5-ти років – почне це робити за кілька місяців.

Не раз чула від батьків, які шкодували про те, що віддали дитину до школи “зарано”. Мовляв, син був все ж таки не готовий до школи і тепер або відстає від однокласників у навчанні, або неохоче вчиться,

або має конфлікти з ровесниками тощо.

Одні з батьків категорично заявляли, що другу дитину нізащо у світі не віддадуть до школи до 6 років, бо не хочуть пережити той жах, що і зі старшим сином, якому дуже важко давалися адаптація та навчання.

Пам’ятаємо, якщо ми напартачимо в навчанні дітей у 5 років, то до 10-ти, коли вони увійдуть у передпідлітковий вік, повернути в школу їх буде вже неможливо…

Рішення, йти чи ні дитині до школи, приймають батьки. Виключно їм належить відповідальність за цей вибір. Важливо пам’ятати – приймайте рішення, враховуючи індивідуальні можливості дитини та користь для неї навчання в такому віці.

ВСЕ МАЄ БУТИ ВЧАСНО ДЛЯ ВАШОЇ ДИТИНИ!

Практичний психолог НВК № 9 імені А.М.Трояна – Хамелюк Т.О.


Якір щастя. Літні канікули

СІМЕЙНІ  КАНІКУЛИ МАЮТЬ ДОВГОТРИВАЛИЙ ВПЛИВ НА ЩАСТЯ ДІТЕЙ 

Найбільше дітям потрібна увага. Відчуття, коли береш тата чи маму за руку не замінити гаджетами, це ніколи не вдасться отримати з комп’ютерної гри. І  батькам потрібно встигнути це дати.

Дайте те, чого не даєте під час школи. 

Зробіть щось зовсім по-іншому.

Придумайте вечір для сімейного дозвілля

Попросіть дитину відкрити атлас на будь-якій сторінці із закритими очима. Якщо випала Мексика — готуємо картоплю по-мексиканськи. Чи по-перуанськи, чи по-індійськи. Це може бути якась фантазія, навіть дурниця. А то, зазвичай, батьки і школа дуже суворі, тримають дитину в рамках. Покажіть, що ці рамки можна розсунути, вони можуть бути іншими, їх може не бути.

Мені дуже сподобалась одна порада - зустріти з дитиною світанок. Це абсолютно дивовижна порада, незважаючи на всю її банальність. Це чудова можливість побути з дітьми і побачити/показати зовсім інше місто.

Дуже часто ми будуємо гарні, яскраві плани на канікули з дітьми. Але канікули минають, а наші плани так і залишаються планами.

ПРОВОДЬТЕ З ДІТЬМИ БІЛЬШЕ ЧАСУ РАЗОМ! 

Вчені зазначають, що подорожі з дітьми можуть бути корисними для розвитку їхнього мозку. Окрім того, сімейні канікули можуть стати «якорем щастя» протягом всього життя.

Сімейний відпочинок діти цінують не тільки в його момент, але ще довго зберігають у пам’яті. 

"Нове насичене середовище пропонує сильну взаємодію соціальних, фізичних, когнітивних та сенсорних вражень" , — каже дитячий психотерапевт Марго Сандерленд. "Наприклад, коли сім’я разом у басейні, гуляє на природі, дружно тримається за руки під теплим сонцем…"

Зазначають, що потім цей досвід посилює регулювання стресу, увагу, концентрацію, вміння планувати та здатність до навчання, поліпшує фізичне та психічне здоров’я.

«Подорожі вмикають генетичну експресію мозку та підвищують IQ у дітей,  — отже, проводьте час, вивчаючи разом новий простір, і ви зробите свою дитину розумнішою», — пояснює дитячий психотерапевт.

Крім того, сімейні канікули можуть виступати як «якір щастя». Згідно з дослідженнями 2020 року, найщасливіший спогад майже 50% опитаних був про відпустку з родиною. Третина респондентів сказала, що все ще яскраво пам’ятає свої сімейні канікули з дитинства, а чверть з них використовує такі спогади, щоб пережити важкі часи.

Згадувати радісний час, проведений разом із сім’єю, може бути надзвичайно корисно, щоб полегшити стан у важкі періоди життя. Використовуючи ці спогади як якір, щоб повернути нас до більш життєрадісних моментів, ми можемо поглянути на проблеми зі свіжим відчуттям перспективи.

Ніщо не замінить дитині корисно проведеного часу разом зі своїми батьками. Намагайтеся знайти більше вільного часу для своїх дітей, і вони вам будуть безмежно вдячні. Ви для них найкращий друг і вчитель, навіть, якщо вони про це ще не здогадуються.

Гарного відпочинку!


Гіперопіка. Як виростити нещасливих дітей

Про це варто пам'ятати

Гіперопіка – це коли батьки приділяють занадто багато уваги своїм дітям. Дехто вважає такий підхід правильним способом ростити дитину, тоді як інші ставлять усю нашу систему виховання під питання.

Як можна не звертати увагу на те, у яких умовах зростає ваша малеча та що на неї впливає? Де проходить межа? Кожній дитині потрібна увага та постійне піклування з боку її батьків. Утім іноді добре знати, де правильний баланс.

Правда в тому, що варто дотримуватися тонкої межі, щоб скеровувати своїх дітей і допомагати їм в особистому розвитку й при цьому не потрапити в пастку емоційно токсичних стосунків.

Тому що батьківство – це не те саме, що контроль, а освіта – не постійне стримування, а, тим паче, не підрізання дитячих крил. Адже скоро вони повинні стати дорослими, здатними приймати власні рішення та нести відповідальність за свої життя.

Утім термін “гіперопіка” охоплює значно більше понять.

Гіперопіка та надмірний захист

Найдивнішою особливістю цього типу поведінки та підходу до виховання є те, що батьки беруть участь у кожному аспекті життя своїх дітей: спортивних заняттях, навчанні, хобі, друзях…

Гіпербатьки вважають, що вони найкращі в світі та виховують своїх дітей правильніше за інших. Однак справжній емоційний та особистий баланс їхніх дітей може бути дуже далеким від того, що таке щастя для самої малечі.

Наслідки гіперопіки: розчарування

У батьків може бути чітке уявлення про те, якою повинна бути ідеальна дитина, і вони вважають себе запорукою або відправною точкою для цього.

Але час минає й мати чи батько починають усвідомлювати, що діти не завжди відповідають їхнім ідеалам, і це призводить до відчуття розчарування.

Коли дитина бачить розчарування в очах своїх батьків, вона почується невдахою або гіршою за інших.

Наслідки гіперопіки: тривога та стрес

Також варто взяти до уваги, що гіперопіка завжди супроводжується “виховною гіперактивністю“. Досить часто батьки віддають своїх дітей на різні додаткові гуртки, навіть якщо вони зовсім не подобаються малечі.

Поступово це починає заганяти їх у стрес, а рівень тривоги стає схожим до того, що переживають дорослі.

Батьки, які занадто опікуються своїми дітьми, дуже важко переносять їхні помилки. Вони роблять усе можливе, щоб виховати відповідальних людей, які мають імунітет до помилок і невдач. А це неможливо.

Наслідки гіперопіки: нездатність до поразки

У житті кожної дитини повинні бути миті, коли вона зазнає поразки. Так малеча зможе навчитися з власних помилок.

Діти, які виросли під гіперопікою, самі стають собі суддями. Ви поставили планку настільки високо, що коли вони усвідомлюють її нереальність, то занурюються в депресію та починають руйнувати себе.

Виховання дитини відповідно до правильних установок сприяє її відповідальності

Згідно з результатами дослідження, проведеного в Королівському університеті в м. Онтаріо (Канада), одним із найсерйозніших наслідків гіперопіки, є те, що діти у віці від 7 до 12 років майже не знають, що таке гратися на вулиці та спілкуватися зі своїми друзями. Вони нещасливі

Ви розумієте, що виховувати дитину – це, перш за все, захищати її. Однак захист повинен базуватися на перелічених далі принципах.

Захищайте їх так, щоб вони почувалися в безпеці, а не “підлеглими”

Батьківство відповідно до правильних установок означає визнавати свою дитину та сприяти розвитку її позитивного самосприйняття.

Якщо батьки ставляться до дитини як до особистості та захищають її, вона матиме кращу самооцінку, не буде боятися вирости, стати зрілою та відповідальною.

Захищайте їх, даючи поради, але дозволяйте робити власні помилки

Захищайте своїх дітей, щоб вони не страждали від розчарувань, і не давайте їм зійти з правильного шляху, але завжди заохочуйте особистий вибір і дозволяйте робити власні помилки, щоб вони могли з них навчитися.

Захищайте їх так, щоб вони знали, що ви завжди поруч

Ваша роль та сила зв’язку з дитиною неоціненні, особливо в перші роки. Але як тільки їй виповниться сім або вісім, прийшов час зробити величезний крок у напрямку зрілого життя.

Саме тоді вони починають відстоювати власні права та формувати розуміння справедливості та моралі. На цій хаотичній стадії перед початком підліткового віку діти можуть почати приймати рішення, які вас дивуватимуть.

Завжди слухайте їх та вчіть кожного дня, що для того, щоб бути вільними, вони повинні бути відповідальними. Адже привілеї завжди передбачають і певні обов’язки.

Потрібно сприяти типу навчання, який базується на досвіді, а не на гіперопіці. Гіперопіка позбавляє дітей права голосу і ставить перед ними ідеальні цілі, які неможливо досягнути. Ніколи не забувайте про це

Про це варто пам'ятати

Джерело: https://moyezdorovya.com.ua


Адаптація до школи

Ваша дитина почала ходити до школи, і кожного разу - це стресс? 

UNICEF Ukraine підготували кілька порад як підтримати дитину і допомогти їй впоратись із тривогою розлуки

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ІЗ НАДАННЯ ДОПОМОГИ ДІТЯМ У ЗАПОБІГАННІ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Загальні рекомендації 

Ніколи не варто забувати 

 мають пам’ятати, що суїцидальні настрої у підлітків є наслідком недостатньої уваги до них. Під час кризи дитина завжди потребує підтримки та участі дорослих. Важливо враховувати характер оточення підліткового мікросередовища та мати елементарні знання психології цього віку.

Варто звернути увагу на основні мотиви підліткових самогубств.

Суїцідальні реакції можуть виникати:

• за мотивом «невдале кохання» – людина вчиняє суїцид під впливом інтенсивних любовних переживань у разі розриву стосунків, через зраду. Кохання, як мотив суїциду найчастіше трапляється у молоді віком 15-17 років;

• за мотивом «крик про допомогу» – індивід скоює суїцидальну спробу, намагаючись привернути увагу інших. До цієї групи належать демонстративно-шантажні спроби, скоєнні з метою вплинути на певних суб’єктів з соціального оточення (батьків, однолітків тощо);

• за мотивом «синдром Вертера» – кількість суїцидів різко збільшується після публікації по телебаченню, в інтернеті, на перших шпальтах газет повідомлення про самогубство.

Важливо пам’ятати: суїцид, зазвичай, не відбувається раптово, без попередження!

Більшість підлітків, які роблять замах на своє життя, діляться планами, але майже 80% дорослих не чують або не хочуть цього почути. Суїцид не передається у спадок. Але сім’я, де вже було скоєне самогубство, стає для дітей зоною підвищеного ризику.

Дорослі, звернуть увагу:

Якщо у розпал сімейного скандалу підліток загрожує суїцидом, батьки повинні негайно зупинити сварку, якою б зухвалою не була його поведінка;

Розмова з підлітком про суїцид не наводить його на думку покінчити з собою;

Промовляючи свої тривоги, підліток звільняється від них. Головне, щоб підтекстом цих розмов не стала поетизація, героїзація смерті, як видатного вчинку сильної особистості;

Думки про самогубство можуть минути, людина здатна повністю їх позбутися;

Суїцидальні думки – не вирок;

Відкрите обговорення з підлітком проблем і відчуттів може врятувати життя. Часто людина до останнього сумнівається у скоєнні самогубства, важливо вчасно виявити ці наміри та відверто поговорити;

Нерідко причиною самогубства є один фактор (розбите серце, сварка з близькими). Один з них може стати спусковим механізмом, але не є єдиною причиною.

Зазвичай проблеми накопичуються певний час (дитину ніхто не підтримує, вона боїться засмутити близьких або не довіряє дорослим чи психологам).

Батьки, будьте уважними та чутливими до своїх дітей! Поговоріть з ними! Поясніть, до яких непоправних наслідків можуть призвести спроби самоушкодити собі. Бережіть дітей!

Варто знати!

Що необхідно знати про підлітковий суїцид аби вчасно надати допомогу!

Тривожними для батьків і вчителів мають стати такі фактори:

• розмови дитини про самогубство або про суїцидільні думки в однолітків, подруг, однокласників (іноді дитина не каже про самогубство прямо);

• надмірна самокритика і переживання з приводу своїх поразок і невдач, дуже низька самооцінка підлітка; захоплення кумирами, які вчинили самогубство;

• прослуховування «похмурої» музики, читання літератури, сюжети якої, так чи інакше, торкаються теми суїциду;

• дарування важливих для дитини речей друзями або близькими;

• соціальна ізоляція; депресивний стан;

• виникнення на тілі поранень чи ушкоджень;

• відсутність гігієни та байдуже ставлення до власного зовнішнього вигляду.


ПІДЛІТКОВИЙ  СЕЛФХАРМ або ЯК ДАВНО ВАШУ  ДИТИНУ ДРЯПАЄ КІШКА?

Підлітковий вік - складний період життя. Це час підвищеної тривожності, дратівливості, зниженого настрою. Підлітку складно контролювати свої емоції, навіть якщо навколо нього сприятлива обстановка і люблячі близькі, тому що він проходить складний період розставання з дитячими мріями та фантазіями і стикається з реальністю дорослого життя, де йому належить зайняти своє місце в світі повному боротьби і конкуренції.

Підліток - це вже не дитина, але і ще не дорослий.

Йому пред'являється більше вимог, накладаються обов'язки, з ним уже ніхто не «сюсюкається». «Ти вже дорослий / доросла» - часто вимовляють батьки. Їм часто складно знайти спільну мову з підлітком. Це вже не той маленький, кумедний і ласкавий шматочок щастя. Підліток - складна, нестійка система функціонування. Важко всім: підлітку, батькам, братам і сестрам, бабусям, дідусям і вчителям. І шлях дорослішання підлітка належить пройти всім разом. Від того, яка  атмосфера буде в родині, чи зможуть батьки збудувати довірчі відносини між собою і дитиною, чи зможуть вони завжди бути доступними і відкритими для своєї дитини в моменти щастя і в неприємностей - залежить на скільки легко підліток пройде складний для нього період дорослішання і увійде у доросле життя психологічно здоровою людиною, яка приймає і любить себе, вміє любити, креативною людиною, що прагне до найбільш повного прояву і розвитку своїх особистісних можливостей і талантів.

СЕЛФХАРМ - найпоширеніший прояв аутоагресії у підлітків. Проявляється нанесенням собі подряпин і порізів. Пошкоджувати підліток може собі будь-які ділянки тіла. Найпоширеніші - кисті, зап'ястя, передпліччя, стегна, живіт, зона ребер. Пошкодження можуть наноситися будь-якими гострими предметами, наприклад, нігтями, канцелярським ножем, голкою, лезом, ножицями, скріпкою. За глибиною ушкодження можуть бути від подряпин до пошкодження вен і сухожиль, не дивлячись на те, що такі самоушкодження наносяться без мети вчинити суїцид.

Біль, який підліток відчуває, завдаючи собі порізи, на час притупляє емоційний біль, відчуття провини, тривоги і депресії, болісні спогади. Фізіологічно, при нанесенні порізів, в організмі виділяються особливі речовини - ендорфіни, які здатні зменшувати біль і покращувати емоційний стан. Однак це призводить тільки до тимчасового душевного полегшення, і після загасання фізичного болю і припинення дії ендорфінів емоційні страждання повертаються і самоушкодження повторюється знову.

ПРИЧИНИ нанесення собі порізів можуть бути різними. Давайте розглянемо деякі з них.

1. СИЛЬНИЙ  ЕМОЦІЙНИЙ СТРЕС АБО ТРИВАЛЕ ПСИХОЛОГІЧНЕ НАПРУЖЕННЯ, ЯКЕ ВІДЧУВАЄ ПІДЛІТОК.

Причиною переживань підлітка в таких ситуаціях найчастіше бувають відносини з батьками, друзями, вчителями. Не знаходячи виходу своєї агресії, підліток переносить агресію на себе, тим самим переносить увагу від складних життєвих ситуацій.

Наприклад, підлітка насварили або покарали за щось. У відповідь на це у нього природним чином виникає образа, він вважає, що все це несправедливо по відношенню до нього. Навіть якщо він і був винен, він може вважати, що з усіх дітей в сім'ї частіше всіх карають його. підліток не може висловити агресію по відношенню до старших. «Не кричи на матір», «Я твій батько, не смій так зі мною розмовляти», «Як ти розмовляєш зі старшими »- зазвичай ці фрази вимовляються підвищеним голосом, якщо не надривним криком і можуть супроводжуватися фізичним покаранням.

Не завжди у відносинах мова йде про агресію з боку старших. Іноді батьки виховують дитину маніпулюючи на почутті провини. Це може бути не цілком усвідомленою поведінкою з боку батьків. Навіщо ж їм формувати в дитині відчуття провини? Відповідь проста: щоб мати важелі тиску на дитину з метою маніпуляції нею.

Наведу приклади фраз, за ​​якими дорослі можуть розпізнати у себе ознаки маніпулятивної поведінки по відношенню до дітей: «ми для тебе все робимо, а ти ...», «мені через тебе довелося стільки витерпіти», «я собі багато в чому відмовляю, щоб у тебе було ... »,« подивися, до чого ти маму (тата, бабусю, дідуся, брата, вчительку) довів »,« ми тебе всім забезпечуємо, де твоя вдячність »,« ми стільки працюємо, щоб у тебе було все, а ти це не цінуєш »,« ти вже дорослий »,« в твої роки у мене не було того, що є у тебе »і т.ін.

Буває і таке, що підлітка ні в чому не звинувачують, практично не маніпулюють, не сварять, але сама атмосфера в сім'ї не зовсім сприятлива. Підлітки можуть переносити на себе відповідальність за те, що відбувається в родині, зокрема, між батьками. Наприклад, підліток звинувачує себе в тому, що його батьки часто сваряться або розлучаються. Те, що його провини в цьому немає, він зрозуміє набагато пізніше, коли виросте.

2. НЕПРИЙНЯТТЯ СВОГО ТІЛА.

У підлітковому віці хлопчики і дівчатка часто бувають незадоволені своєю зовнішністю, соромляться її, іноді це переростає в ненависть підлітка до самого себе і свого тіла. Швидше за все в даній ситуації до самоушкодження приєднається розлад харчової поведінки, який може супроводжуватися переїданням, обмеженням певного виду продуктів, викликанням блювоти, прийомом проносних і т.п.

3. ЗАКЛИК  ПРО ДОПОМОГУ.

Іноді аутоагресивні дії можуть носити демонстративний характер - підліток хоче привернути до себе увагу близьких, отримати допомогу, співчуття і розуміння. В даному випадку порізи частіше наносяться на відкриті ділянки тіла, щоб оточуючі могли їх помітити.

«Як давно вашу дитини дряпає кішка?» - найбільш часте питання, що задається мною батькам в такій ситуації. Але дорослі не завжди звертають увагу на ушкодження, а іноді вважають, що це все кішка або собака подряпала їх дитину, навіть якщо кішки немає, вони можуть думати, що це сусідська, вулична або кішка іншого.

Часто, на ділянках шкіри, яка знаходиться постійно під одягом, ми зможемо також побачити безліч більш глибоких порізів.

Небезпека полягає в тому, що не завжди підліток може контролювати процес нанесення порізів і, трохи сильніше натиснувши, може пошкодити вени. У такому випадку може знадобитися медична допомога і чим швидше, тим краще. Варто згадати, то найчастіші причини суїцидів серед підлітків саме демонстративні, з метою покарати кривдника, щоб він страждав.

4. ВНУТРІШНЯ ПОРОЖНЕЧА, САМОТНІСТЬ.

У деяких випадках самоушкодження може бути викликано відчуттям внутрішньої емоційної порожнечі і самотності. В цьому випадку фізичний біль допомагає підлітку відчувати, що він живий.

«Коли я ріжу себе і відчуваю біль, я відчуваю себе живим, що я існую, що я є». Часто підлітки кажуть, що біль, краплі проступаючої крові, викликають у них дуже приємні переживання, вони перебивають ті почуття, які мучили їх до нанесення порізів.

ЩО  РОБИТИ, ЯКЩО ВИ  ПОМІТИЛИ АБО ЗАПІДОЗРИЛИ, ЩО ВАША ДИТИНА ЗАВДАЄ  СОБІ ПОРІЗИ?

1. Спокій, спокій, тільки спокій. Спокійний голос, спокійна поведінка. Ніяких криків і скандалів, сміху і принижень. Вдихніть і видихніть, повторіть 3 рази. Можете скористатися правом побути наодинці з собою, щоб продумати, що будете робити. Зараз перед вами стоїть завдання допомогти своїй дитині.

2. Скажіть йому, що, напевно, ви знаєте, що це таке. Що ви десь читали, дивилися передачу, вам хтось розповідав про те, що таке буває. Скажіть про свої переживання. Зізнайтеся в своїй безпорадності. Запропонуйте разом звернутися за допомогою. «Світлана (Ваня, Саша), мені здається, що це тебе не кішка дряпає, і ти не випадково порізалась. Я дивилася одне відео, схоже це ти сама собі так робиш. Кажуть, що у підлітків таке часто буває. Мені страшно це бачити. Я не знаю, як я тобі можу допомогти. Кажуть, що краще звертатися до психолога. Як думаєш?".

Звичайно, це тільки приклад, а не ідеальний текст для вашої розмови з підлітком. Головне, що ви повинні показати, що ви його любите, підтримуєте і ні в чому не звинувачуєте. Якщо ви перелякані або розгублені, не бійтеся це показати. Ваше головне завдання, щоб зав'язався діалог, і ви могли запропонувати йому кваліфіковану психологічну допомогу.

ЧИМ МОЖЕ ДОПОМОГТИ ПСИХОЛОГ?

Психолог допомагає підлітку зрозуміти, що стало причиною аутоагресії, і які ситуації її провокують. Вчить підлітка любити себе таким, яким він є. Допомагає знайти і поступово впровадити в життя інші, безпечні способи зняття емоційної напруги. Психолог одночасно працює і з батьками.

Чи обов'язково батькам ходити до психолога або досить того, що дитина отримує допомогу у фахівця?

Обов'язково. Головна передумова розвитку аутоагресії у дитини - напружена атмосфера в сім'ї та відсутність довірчих відносин. Батьки часто занурені в свої проблеми, для них важливо, що підліток «одягнений і нагодований», існування внутрішнього світу і психологічних проблем у дитини часто заперечується або цьому не надається значення. Психолог допомагає батькам знайти спільну мову з дитиною для створення теплих і довірчих відносин.

Найнебезпечніше, що можуть зробити батьки - це розцінити аутоагресію своєї дитини як ганьбу, не звертатися за допомогою до фахівців і приховувати, що дитина завдає собі ушкодження і чекати, що все само собою пройде.

Ви все ще вірите, що це зробив кіт?


КОЛІР ЯК ЛІКИ

Заспокоїтися допомагає – ЗЕЛЕНИЙ

Стабілізує настрій – САЛАТОВИЙ

Збалансує емоції – БІРЮЗОВИЙ

Додасть впевненості і надійності – темно ЗЕЛЕНИЙ

Підвищить настрійю, зніме апатію, розвеселить – ПОМАРАНЧЕВИЙ

Допоможе себе підтримати, вийти з емоційного тупика – ЖОВТИЙ

Креативність простимулює – ЛИМОННИЙ

Активує бажання рухатися вперед – ЧЕРВОНИЙ

Підвищить працездатність, зміцнить волю – ЧЕРВОНО-КОРИЧНЕВИЙ

Додати відчуття тілесного тепла, комфорту і радості – ЖОВТО-ОРАНЖЕВИЙ

Надихне і активує життєві процеси – МАЛИНОВИЙ (амарантовий)

Порадує, знизить рівень стресу, відновить після виснаження – ЧЕРВОНО-КОРИЧНЕВИЙ (фуксія)

Додасть упевненості в собі, порушить бажання – ФІОЛЕТОВИЙ

Дасть можливість зануритися в себе і подумати про сенс життя – ЛІЛОВИЙ (аметистовий)

Гармонізує, приведе до ладу «Я» – СИНІЙ

Пофантазувати і зібрати свої мрії в образ допоможе – ТЕМНО-СИНІЙ (індиго) колір сновидінь

Надихне, дасть можливість поміркувати над ідеями, проектами, завданнями – БЛАКИТНИЙ

Полегшує сприйняття реальності, забезпечить легкість буття – РОЖЕВИЙ

Організовує і структурує життєві процеси – ЧОРНИЙ

Позбавить від негативних думок – БІЛИЙ

Перезавантажити свої статки допоможе – СІРИЙ

Очиститися від образ і розчарувань допоможе – КОРИЧНЕВИЙ

Обирайте сьогодні свій настрій!

Феномен третього тижня вересня

Щось дитина відмовляється йти до школи, хоче полежати, наче й не хворіє, але щось не так... Саме цього тижня ви можете почути такі слова: ч о м у?

Педіатри вже давно звернули увагу на масові захворювання дітей на третьому тижні вересня. Це так званий феномен третього тижня вересня. До цього часу, як правило, накопичується втома від різкої зміни режиму дня після літніх канікул: потреба рано прокидатися, постійні уроки і домашні завдання, контроль за дотриманням правил і опануванням рутин, а ще й порозумітися з усіма у класі потрібно, і віруси та бактеріі, які ніхто не відміняв: вони починають діяти на дитячий організм (іх «принесли» у клас діти після літа, і бактеріальний фон класу має вирівнятися), дитина «переживає» шкільний адаптаційний стрес.

Що робити батькам і вчителям? Дуже прості й відомі поради, головне дослухатися.

1. Подумати про здоров'я. Знизити рівень навчального навантаження. Більше руху на уроках і уроки на вулиці. Подумати про обмеження перебування у школі, наприклад, на гуртках чи групі подовженого дня. Після школи подрімати, почитати / переглянути книжку (не ґаджет), прогулятися на свіжому повітрі.

2. Підтримувати щонайменший успіх в адаптації. У тебе прекрасно виходить складати речі в наплічник.

3.Спокійно поставитися до навчальних вимог: "У тебе все вийде, спробуємо ще раз завтра". Зрозуміти, що в період адаптації всі "сили" дитини спрямовані на пристосування до середовища, а не на академічні досягнення. Когнітивне навантаження має бути помірним.

4. Адаптація у різних дітей відбувається по-різному в залежності від початкових стартових можливостей (фізичних, емоційних тощо), віку (першокласники шестирічки і семирічки адаптуються по-різному, потрібно зважати на кризу.

5. Інтерес до навчання у звичайної здорової дитини у цей період не втрачається, просто не вистачає сил подужати

6. Найважливіший пункт для дорослих (учителів і батьків) - у цей період потурбуйтеся про себе!!! Ви потрібні дітям у ресурсі: спокійні, підтримуючі, впевні у власних силах і силах наших дітей.

5 ДИТЯЧИХ ТРАВМ, які заважають жити в дорослому віці

Які бувають типи травм та як проявляються наслідки?

1🔴 Втрата зв'язку з батьками (близькими) та відкинення

Дитину з різних причин могли розлучити з батьками та віддати на виховання чужим людям.

Дорослі після такої травми не довіряють іншим, відчувають себе нікому не потрібними. Їм важко створити стабільні стосунки.

✅ Вихід: змінити переконання на позитивні, зменшити почуття сорому та власної дефектності.

2🔴 Обмежена автономія та обмеження дитини у власній реалізації 

Підвищена тривожність батьків (опікунів) заважає дитині вирости самостійною та сильною.

Наслідком може стати залежність від алкоголю/наркотиків. Людина живе в очікуванні чогось поганого, не вміє оцінювати ситуацію. Часто шукає партнера, який буде нею опікуватись.

✅ Вихід: підвищувати самооцінку та вчитися приймати рішення.

3🔴Порушення меж

Йдеться про вторгнення в психічний простір дитини, якій не давали стати самостійною або нехтували її почуттями. Трапляються порушення кордонів тіла, коли дітей б'ють (та навіть сексуальне насильство).

Поширені наслідки: проблеми з оцінкою ситуації, довірою, самоконтролем.

✅ Вихід: усвідомити себе дорослою людиною, у якої так багато способів впоратися з будь-якою ситуацією. І не потрібно цю ситуацію терпіти!

4🔴 Спрямованість на інших

Зазвичай діти отримують подібні травми в неблагополучних сім'ях. Дитині доводиться думати про інших, її інтереси відходять на другий план. Пізніше вона приносить себе в жертву, покращуючи чуже життя.

✅ Вихід: усвідомлення своїх імпульсів, вміння знаходити свої сильні сторони.

5🔴 Надмірна пильність та переривання дій дитини

Дорослі не дають дитині щось зробити до кінця, реалізувати себе.

Такі діти виростають песимістами. Все критикують, пред'являють до себе та інших завищені вимоги. Чекають покарання за помилки (як у дитинстві).

✅ Вихід: знизити вимоги до себе та інших. Тоді вдасться завершити все розпочате.

Такий тип травм може привести до стану, який називається комплексний посттравматичний стресовий розлад. Усім важливо розуміти - цей стан можна подолати і  - терапія є доказовим, науково обгрунтованим єфективним методом для переробки, сниження стресу та занепокоїнь, що пов'язані з негативним дитячим досвідом.

Т. Назаренко

ПРОБЛЕМИ ДИТИНИ У ШКОЛІ: ЯК ПРАВИЛЬНО РЕАГУВАТИ?

Діти не дуже люблять розповідати батькам про неприємності у школі. Причин чимало: дитина боїться, що ви її не зрозумієте, менше любитимете, коли дізнаєтеся, або воліє уникнути покарання. Як же правильно реагувати на повідомлення про неприємності, щоб дізнаватися про події у школі в першу чергу від дитини, а не на батьківських зборах?

Уявіть ситуацію: дитина, яка завжди повертається зі школи веселою та сповненою вражень, сьогодні виглядає мовчазною, сумною. На наполегливі запитання, що сталося, мовчки показує погану оцінку за контрольну роботу з математики. Як тоді реагувати?

Перевірте себе!

Ваша відповідь:

а) Не страшно, наступного разу напишеш краще!

б) Ти що, через оце сумний? Ти це виправиш!

в) Ти ж не плакатимеш через це?! Плачуть тільки мамині синочки.

г) Так тобі, лінивому, і треба! Якби ти добре вчився, результати виявилися б кращими.

д) Припини негайно! Подивися, які я спекла тістечка — твої найулюбленіші!

е) Я бачу, що ти дуже засмучений через ці помилки. Ти хотів би написати добре, щоб учителька тебе похвалила. Напевно, ці рівняння справді складні (обіймаючи дитину).

Коли дитина перебуває в поганому настрої, сумна, зла, батьки найчастіше або хочуть втішити її, або ж навпаки, не звертають жодної уваги на те, як почувається дитина і сварять її, звинувачують, дають поради, відволікають на щось інше, а це дитині не допомагає (всі відповіді від «а» до «д»). А все, чого потребує дитина в такій ситуації, — це розуміння й підтримка. Тому слід розділити почуття з нею, як у відповіді «е». Це важливий крок на шляху до того, щоб допомогти здолати неприємні емоції, посилити почуття власної цінності.

Коли дитина розповідає вам, що з нею трапилося в школі, намагайтеся відгадати, як вона сприйняла цю подію, і реагувати на її почуття, а не на саму ситуацію. Коли дитина вам розповідає, що посварилася (побилася) з однокласником, вона хоче, щоб ви зрозуміли, що їй через це сумно (чи вона зла, розгнівана). Не потрібно вдаватися до критики, дорікань («Це негарно», «Як тобі не соромно?», «Ти знаєш, до чого це може призвести?!»), адже вони тільки посилюють у дитини відчуття образи, і вона їх просто не чує.

Тому спочатку допоможіть дитині позбутися неприємних почуттів, виявляючи розуміння того, як вона почувається («І тепер ти сумний, бо посварився з товаришем»). Так ви допоможете дитині самій усвідомити ситуацію і попросити у вас поради, адже вона вже не матиме почуття провини та опору, що викликають докори й сварки. І від того, наскільки ви здатні зрозуміти почуття, від вашої реакції на них, залежить поведінка надалі.

Адаптація

З початком занять у школі у вашої дитини можуть проявлятися внутрішні психологічні проблеми. Якщо на них не звертати уваги, то це може перетворитися на психічні розлади. На жаль, розпочатий навчальний процес може дати вашому синові чи донці не лише нові знання, гарні враження та емоції, але й забезпечити новими неприємностями.

До чого можуть призвести проблеми в школі?

Шкільні проблеми можуть спровокувати у вашої дитини розвиток порушень в психіці. Чому це може статися? Психічні розлади, спричинені проблемами в школі, можуть з’явитися у вигляді депресії, біполярними порушеннями (психозами) або іншими психосоматичними захворюваннями (постійний нежить, безпричинні болі в животі тощо). Батьки дитини повинні знати, що такі симптоми захворювань, зазвичай, з’являються через якийсь час після старту навчального сезону. Проблеми, пов’язані з навчанням, погані стосунки з однокласниками, викликають у дитини стрес, рівень якого зростає поступово.

Появу змін у поведінці вашої дитини можна спостерігати через деякий період. Перший місяць шкільних занять — це час нових знайомств, розмов про літні канікули та розповіді про відпочинок. І, як правило, у цей період діти почуваються досить добре.

Проте взимку батьки можуть помітити, що у їхньої дитини змінюється настрій та почастішали спалахи гніву, що можуть набувати дедалі небезпечнішого характеру. Дитина може неохоче спілкуватися не лише з домашніми, але й зі своїми однолітками, частіше відмовляється від їжі. Учень не виявляє бажання збирати портфель та ходити до школи. У школі дитина може поводитися досить неадекватно, то сісти та демонстративно не займатися фізкультурою, відмовитися вирізати сніжинки на занятті праці, то влаштувати істерику через дрібниці, то заспівати пісню посеред уроку. Як реагувати батькам на подібні вибрики дитини?

Шановні батьки, не поспішайте, якщо вашій дитині вже виповнилося 6 років, а ви бачите, що вона не готова до школи. У садочку трохи відстає у розвитку від інших? Не переймайтеся, усі діти розвиваються по-різному, тому нічого страшного в цьому немає.

Відправите дитину до школи роком пізніше, буде час ретельно підготуватися. Заздалегідь починайте розмовляти з малюком про школу, про те, що здобуття нових знань дуже важливе для кожної людини, розповідайте про добрих розумних учителів і цікаві заняття.

Формуйте позитивний образ майбутнього школяра та загалом навчання у школі! Тоді можна уникнути таких негативних психологічних змін у поведінці дитини. У будь-якому випадку, перебувайте поряд і завжди підтримуйте свою дитину!

Батькам першокласника

На календарі  вересень. Час шкільного життя 2021 - 2022 навчального року розпочато. Найскладніше доводиться першокласникам. Адже для них усе нове, незвичайне і цікаве, але при цьому складне і таке, що трохи лякає. Напевно ви вже розповіли дитині про школу, про те, що там будуть нові друзі, учителі, а не вихователі, уроки, а не заняття, а ще перерви, оцінки і багато чого іншого. Усе це важливо і треба для того, щоб дитині було легше налаштуватись і пристосуватись до шкільного життя, або, як кажуть психологи, адаптуватись. Чого треба навчити дитину заздалегідь, щоб адаптація відбувалась якомога легше? Звичайно, її треба навчити спілкуватися з однолітками, діяти за правилами, дотримуватись режиму дня тощо. А ще дуже важливо навчити учня самостійно збиратися до школи.

Не забувайте про те, що ваш першокласник ще малий. Він поки що не має хорошого почуття часу, йому складно робити те, що нам, дорослим, здається елементарним. Він не розуміє, що означають ваші слова «ми спізнюємося», тобто не може зрозуміти, наскільки швидше йому треба щось робити, щоб не запізнитися. І якщо ви візьметесь за навчання самостійності 31 серпня, а то і 1 вересня, результату можете досягти не дуже скоро. Найкраще розпочинати ще з дитячого саду.

Так, збирати портфель ще не треба. Та акуратно скласти свій одяг у шафку або на стільчик уже час.

Наші поради стануть у пригоді не лише батькам першокласників, а й усім мамам і татам дошкільників.

Готуємося з вечора

Краще приготуватися до школи з вечора. Як показує досвід, уранішні збори сповнені сум’яття і плутанини. Та й сонна дитина ледь концентрує увагу на тому, що треба покласти в портфель. Отже, привчаємо дитину збирати речі і готувати одяг з вечора, наприклад, після того, як вона виконала домашні завдання або повернулась з тренування, або перед сном.

Як акуратно i швидко вдягтися

Зазвичай, малюка до школи готує мама. Це вона стежить за тим, щоб одяг був чистим, відпрасованим, не рваним. Та вже час привчати дитину дотримувати порядку в шафі з одягом, не кидати свої речі, а акуратно складати їх або розвішувати на плічках. Якщо дитина ходить до школи в шкільній формі, треба обов’язково відвести для неї зручне місце, показати його дитині, пояснити, як користуватися плічками або як правильно скласти одяг на поличку. Спочатку робити це треба разом з малюком. Тоді він навчиться складати свій одяг акуратно і вранці йому буде легко зібратися до школи.

Як швидко зiбрати портфель i нiчого не забути

Спершу подбайте про те, щоб портфель вашого першокласника був зручним — не великим, не маленьким, не занадто важким і ще не занадто безформним, інакше зошити і книги в ньому зібгатимуться.

Складати зошити в теку, олівці в пенал навчити малюка дуже просто. Головне — щоб у пенала і в теки були зручні застібки. Покажіть дитині, як акуратно складати книги в портфель. Розкажіть, як зрозуміти, які підручники і зошити знадобляться завтра. Для цього повісьте розклад на стіну біля столу, за яким малюк готуватиме домашні завдання.

Покажіть, як перевіряти за розкладом.

— Бачиш, на першому уроці в тебе письмо. Поклади, будь ласка, прописи в теку. Другий урок — математика. Поклади, будь ласка, підручник з математики в портфель, а зошит з математики — у теку.

Як нiчого не забути

Через розсіяну увагу і збільшене навантаження першокласники можуть нерідко забувати свої речі, залишати їх удома або, навпаки, забувати в школі. Збирати портфель, акуратно вдягатися їм теж нелегко.

Чого важливо навчити дитину до школи, щоб нічого не забути?

♦ Шнурувати шнурки швидко і правильно (не потрібно замінювати їх липучками або змійками).

♦ Застібати і розстібати ґудзики (не замінювати «блискавками»).

♦ Правильно надівати одяг, розрізняти лице і виворіт.

♦ Виконувати дії послідовно.

♦ Стежити за часом (важливо навчити дитину орієнтуватися в часі хоча б у межах години-півгодини або за допомогою піскового годинника).

Як заощадити час

Учіть дитину тайм-менеджменту змалку. Зібратися швидко і якісно краще, ніж повільно і неякісно. У заощаджений час краще погуляти або переглянути мультик, почитати або пограти. Тому спочатку навчіть дитину обмежувати час, який вона витрачає на ту чи іншу дію. Наприклад, повідомляйте, що в дитини є десять хвилин, щоб скласти свій одяг, або п’ять хвилин, щоб скласти портфель.

Як не запiзнитися

Навіщо треба збиратися швидко і акуратно? Щоб мати охайний вигляд, нікуди не спізнюватися і нічого не забути. Великий годинник у дитячій кімнаті і на кухні — ваші друзі, якщо ви хочете навчити дитину бути пунктуальною. Показуйте дитині, скільки часу в неї залишилось до виходу, учіть орієнтуватись за годинником. Проте не слід приділяти цьому надто багато часу, адже так недовго виростити з дитини тривожного дорослого. ”

Як батькам виконувати домашні завдання?

Яку участь беруть батьки у виконанні домашнього завдання своїх дітей? Зазвичай, як в анекдоті: мама охрипла, дитина оглухла, сусіди все вивчили, собака переказала. Тобто, більшість мам упевнені, що вони повинні досконало стежити за всім, що вчать їхні діти, як виконують домашні завдання, а інколи навіть робити це замість дітей (малювання, наприклад). Не дивно, що в дитини складеться враження, ніби навчання потрібне перш за все мамі. Звідки тоді взятися цікавості, бажанню вчитися? Шановні мами, ми не пропонуємо вам залишити все як є, але ви можете брати участь у виконанні домашнього завдання побічно. Для цього необхідно:

1. Відповідна мотивація для дитини. А сформувати її — це ваше завдання. Ви повинні розповідати про те, як чудово й цікаво навчатися, що може дати гарна освіта.

2.  З’ясувати, чому дитині не подобається виконувати домашні завдання. Причин багато: надто складне завдання, утома, невпевненість. Звертайте увагу, причина може бути не навчальною. Наприклад, час виконання завдань припадає на час трансляції улюбленого мультфільму дитини. Можливо, слід перенести час виконання?

3. Пропонувати дитині свою допомогу. А не наполягати, не критикувати. Важливо довіряти. «Я вважаю, ти сам зможеш дійти правильного рішення. У тебе вийде. Та все ж ти можеш розраховувати на мою допомогу», — ваша орієнтовна тактика. Допомога у виконанні домашнього завдання — це не означає підказати правильне рішення, купити підручник з відповідями чи написати твір за дитину. Ваша допомога має полягати в тому, щоб наштовхнути дитину на правильну думку.

4. Хвалити за найменші успіхи і не карати за невдачі. Не упускайте можливості похвалити школяра за такі дрібниці, як зібраність, наполегливість, акуратність у написанні вправи.

Дотримуйте цих простих рекомендацій, і ви значно поліпшите показник успішності своєї дитини вже за кілька тижнів.